Листи,які ти ніколи не отримаєш.

У які двері увійти,щоб вийти з пастки?

Ну от скажіть мені чи є у світі людина, яка любить прокидатись зранку?
Щоранку ,коли я розплющую очі, в очікування нового дня,мене охоплює дурне бажання послати весь світ до біса і залишатись в теплому ліжку.
Але мені не так солодко живеться, бажання не завжди збігаються з реальністю. Вставати треба.

Я рахую себе нещасною.

Ну от скажіть, хіба існує та людина, яка все життя щаслива і дякує долі?
Так,я маю усе, що мені забажається у прямому сенсі.
Я маю друзів,з якими цікаво спілкуватись на будь-які теми. Я маю дбайливих батьків,які дбають про моє сьогодення та майбутнє. Мені подобаються хлопчаки, серед яких я часто є центром уваги.
Щоранку я прокидаюсь, розплющую очі, дивлюсь на цей ідеальний світ, про який мріють мої однолітки. Але кожен день здається для мене катастрофою.

Я часто страждаю від нероздільного кохання,яке ніяк не знаходить відповіді, мабуть, це нормально.
Ви бачите щось погане у моєму житті?
Ні, у ньому все гаразд.
Хіба що ніч,яка охоплює мене жахливими думками.
Хіба що день,який нічого не дарує.
Або щасливі спогади з минулого,яке ніколи не повернути.
Або ж страх за майбутнє.
Жахливе відчуття не знати,що буде завтра зі мною.
Я жадаю якогось спокою,хоча можу весь день провести в зачиненій кімнаті. Але цього спокою і тишини замало.
Багато підлітків у моєму віці накладають на себе руки, чи то координально змінюють свою зовнішність,середовище, та відправляються далеко за межі своєї країни, в намаганнях врятувати себе і світ.
Все ж я відчувала щастя у своєму житті. Але те,що я називала "щастям" не могло бути настільки тривалим,як мені б хотілось. Воно короткочасне,я це завжди знала.
Залишається лише придушити все те,що відчуваю в собі. Все що руйнує мене зсередини. Чимало хвороб виникають через придушення емоцій.

А чи є повернення назад?

У які увійти двері,щоб вийти з пастки?