Самотні коханки

(=^ェ^=)

- ну взагалі сє прогулятися - опускаючи білі рукава, які до цього були закочені по лікті промовила Ольга. Відповідала жінка не з дуже сильним бажанням, Леся була не єдиною хто за цей час відчувала "розлучення".

Не так давно Кобилянська розвелась зі своїм чоловіком, та це розлучення справді доволі сильно вплинуло на неї. Зараз хотілось лише свіжого повітря та когось.. когось поруч.

- чудово, буде час наверстати втрачене - повернувшись назад до виходу з двору погляд направився в карі очі, які були на ± одній висоті з блакитними..

Ох ці Карпати.. ставочки пробігаючи повз дерева та скелі видавали приємні звуки, неподалік був колодязь, та якщо уважно прислухатись то було чутно стукіт крапель по пустому відрі. Окрім цього зелененька травичка була вкрита росою, зараз вже восьма ранку, а крапельки все ще залишаються. Якщо спробувати лягти то легко й волосся змочити, та кого це налякає на природі? Так можна виправдати і полювання на звірів й втечу від ведмідя чи вовка, вони тут доречі справді водилися, звісно, цей ліс густий, як пшеничне поле.

А ось галявина була маленька, її товком так назвати було складно, але до чого всі ці дрібниці? Хм.

- тоо.. не будемо про мене, як що до тебе? - печальний голос пані намагався стати більш ніжним та щоб на вухо краще сприймалось, хоча через її тихість це було не дуже складно зробити.

- що саме? - Косач повернула голову догори з того положення як вона лежала на лівій щоці на чужих колінах.

- я про Сергія, ти писала, що збираєшся йому все ж сказати про.. почуття ‐ жінці було цікаво, навіть здавалось, що вона питала це з якоюсь надією хоча б на щастя подруги.
Погляд блакитних очей значно змінився відводячи його в сторону. Рука, що обережно гладила її волосся зупинилась, так як її власниця помітила цю дрібну реакцію.
-Лесь?

- нічого, він відмовив мені - відповідь була набагато швидшою ніж її очікували, та за цими словами послідували і наступні - я думаю..  це навіть на краще

- стривай- що..- а-але чому? - чорнява "вилупила беньки" та її голос почав трохи запинатись від неочікуваних слів своєї товаришки.

Господи як же вона зараз не хотіла чути цього запитання, це немов стоїш перед матір'ю та розповідаєш про свої досягнення, а вона все бере та хвалить брата, який єдине, що зробив за своє життя це допоміг з написанням однієї збірки. В голові лише питання "чому?", на яке навіть власниця думок не можу дати відповідь. Вона не знає.