До самого Місяця й назад

Чи варто довіряти кошмарам, що віщують біду

Аромат свіжозвареної кави просочується у спальню та лоскоче ніздрі. Драко тихо стогне, але не розплющує очей. Він повертається на інший бік, простягає руку та торкається прохолодної поверхні сусідньої подушки. Місце поруч порожнє. Драко притягує подушку до себе. Повільно розплющує повіки та клацає пальцями. Гардини на вікнах в один момент розкриваються, а кімнату заливає світло вранішнього сонця. Драко мружиться від його яскравості та різко сідає на край ліжка. З вороху одягу на підлозі, він дістає піжамні штани та натягує їх на своє оголене тіло. Пригадуючи події минулої ночі, Драко не може стримати усмішки. Окрилений солодкими спогадами він вирушає в бік кухні.

Він прямує коридором і чує, як дзинчать тарілки, а ніжний голос тихенько щось наспівує в унісон з мелодією радіоприймача. Драко завмирає біля дверей, береться за ручку та прислухається. Грає їхня улюблена пісня. Драко штовхає двері та робить крок всередину. У кухні спиною до нього стоїть вона. Довгі каштанові кучері хвилями спадають з плечей на спину, а світло сонячних променів, що потрапляє на них, ніби створює ореол. З одягу на ній лише його сорочка, така коротка, що ледь прикриває сідниці. Вона наливає каву в чашки та крутить стегнами в такт мелодії, а потім повертається і...

– Доброго ранку, сонько! – обличчя Герміони сяє, коли вона помічає його. – Щось ти забарився, красунчику.

Драко відкриває рота, щоб відповісти, але чомусь не може вимовити ані слова і тільки дивиться, як Герміона повільно наближається до нього. Вона зупиняється і проводить рукою по його грудях.

– Невже ти не хочеш, щоб я віддячила тобі за подарунок? – питає вона, грайливо прикусивши нижню губу.

Драко насуплює брови. Щось не так.

– Подарунок? Який подарунок?

– Оцей, – вона схиляє голову набік та проводить рукою по шиї.

І тут Драко помічає це. Тоненький ланцюжок з підвіскою у формі голови вовка. Він відчуває, що йому бракує повітря.

– Але як? Я ж ще не... – він тягне руку до прикраси, щоб переконатися, що це та сама.

Раптом навколо тремтить, а згори починають падати уламки стелі. Несподіваний гучний вибух, що супроводжується яскравим спалахом світла, прокочується квартирою. Немов у сповільненому кіно вилітають шибки, тріскається підлога, а якась могутня невидима сила збиває Драко і Герміону з ніг. Дим і попіл вкривають все у кімнаті, гаряче повітря обпікає легені. Драко бачить фігуру Герміони в декількох метрах від себе, він намагається схопити її за руку, але в цей момент підлога починає провалюватися прямо під нею, і за мить дівчина вже висить над прірвою. Вона кричить, і від цього крику його серце завмирає. Він намагається дістатися краю прірви, але чомусь тіло не слухається його, він немов у липкому сиропі.