I forgive you

Жити в машині нестерпно навіть для демона. Нестерпно тісно, нестерпно задушливо. Сонячні промені нестерпно світять крізь лобове скло, проганяючи нестерпний сон, щоб прокинутися нестерпного ранку.
Але сьогоднішній ранок був особливо нестерпний. Кроулі вже не спав, проте всіма демонічними силами опирався необхідності розплющити очі й узріти цей нестерпний світ. Раптом Кроулі зрозумів, чим цей ранок був нестерпніший за інші. Його будило не лише світло, його будив стукіт. Він розплющив очі й не одразу зрозумів, що окуляри досі на ньому. Коли він узагалі їх востаннє знімав?
Кроулі підняв голову з невдоволеним бурмотінням і завмер витріщаючись у вікно.
Він ущипнув себе — точно не спить. Але якого чорта? З-за шибки йому посміхалось кругленьке личко з маленьким носиком, чарівними очима й такими привабливими губами. На чоло спадали білі кучері. Будь-хто без сумнівів нарік би його янголом і не прогадав. У вікно Бентлі стукав Азирафаїл .
Кроулі зняв окуляри й продовжив витріщатися, наступивши брови. Азирафаїл бачив, що його помітили, й тепер махав йому рукою. Кроулі начепив назад окуляри, стиснув губи тонкою лінією й опустив скло. І, Матір Божа! Він думав, що дивнішим цей ранок вже не стане. Помилявся. Демон знову зняв окуляри, цього разу не намагаючись приховати здивування.
— Ні, знаєш, я ціную креативність, але не думай, що я пробачу тобі, якщо ти станцюєш танець вибачення голяка. Посеред вулиці. — він хвильку помовчав і додав: — Окей, мені це подобається. Але я все одно не пробачу тобі. — поспішив нагадати.
— Перепрошую, сер, що турбую вас отак із самого ранку, проте я був би вельми вдячний, якби ви приділили мені крихту свого часу. — він вичекав коротку паузу, проте Кроулі нічого не промовив, тому він продовжив. — Розумієте, справа в тому, що... Ну, тобто я... Ем, це все доволі дивно, і я, чесно кажучи, не певен, чи зможу підібрати правильні слова. Я... Чи не були б ви такі ласкаві сказати мені, хто я?
Кроулі кліпнув. Потім кліпнув іще двічі.
— Ангеле, тобі нагорі зовсім мізки промили? За інших умов я би, можливо, зацінив цей жарт, але не так.
Він потягнувся до дверей, аби зачинити їх, але в останню мить Азирафаїл  підставив долоню.
— Послухайте, — він сказав, запинаючись ледь не на кожному слові, — прошу, лише одну хвилиночку. Я чудово розумію, як це звучить, і який вигляд я зараз маю, але мені вкрай потрібна ваша допомога.
— Азирафаїлю, я сказав — це не смішно.
— Азирафаїл? Це моє ім'я?
— Знаєш, Ґабрієлю краще вдавалося корчити з себе дурника.
Кроулі зрозумів, що зняти окуляри було помилкою — у них зовсім не видно, куди ти дивишся — і поспішив це виправити. Все ж він демон. Треба винести для себе хоч якусь вигоду з того, що зараз відбувалось.
— То ви все таки знаєте мене! — здалося, ця думка неабияк потішила Азирафаїля. — Яке полегшення. Власне, я не знаю, чому прийшов саме до вас. Я не пам'ятаю нічого, абсолютно нічого. Але я чітко знав, що мені потрібні ви.
— О, ну тоді ви помилилися, ваша світлосте, адже ми з вами ніколи не були знайомі. — уїдливо відповів Кроулі, не бажаючи підігрувати цій виставі.
Азирафаїл умить спохмурнів.
— Як? Тобто, але ж... Ви назвали ім'я і говорили ще щось, і я точно певен, що ви можете мені допомогти.
— Ні, не можу.
— Але я не знаю більше до кого звернутися, я нікого більше не пам'ятаю. Правду кажучи, я і вас не пригадую, але звідкись знаю, що у цьому авто я буду в безпеці. — він склав руки на грудях і увесь час, поки говорив, перебирав пальці.
Кроулі мовчав. Цей жарт був зовсім не смішним, зовсім недоречним, зовсім не в стилі Янгола. І відчувався він дивно, ні, Азирафаїл відчувався дивно. Щось справді було не так.
— То ти справді нічого не пам'ятаєш?
Азирафаїл закивав.
— Точніше, я пам'ятаю це авто. Але так, крім цього, я не пам'ятаю нічого. — у звичній манері уточнив.
Кроулі роззирнувся: вулиці були порожні, люди ще не повилазили зі своїх домівок. Він переліз із пасажирського сидіння на водійське.
— Сідай.
Азирафаїл послухався й за мить опинився всередині Бентлі. Кроулі вмостився й обернувся до Янгола.
— Що ще ти пам'ятаєш?
Азирафаїл обернувся до нього, легко посміхаючись, і похитав головою.
— Боюся вас розчарувати, але нічого більше.
— О, не переймайся. Розчарувати ти мене вже встиг. — він відвернувся до вікна, щоб не бачити цієї усмішки.
— Що? Коли? — занепокоївся Янгол.
— Коли довірився тому дідугану. Але ти ж нічого про це не пам'ятаєш, чи не так? — проричав Кроулі, нахилившись над Янголом ледь не впритул.
— Ви говорите так, наче я вас образив. — тихо промимрив Азирафаїл, що не очікував такої реакції.
Кроулі пирхнув.
— Я, ем... Я не знаю що такого я міг зробити, але я вельми перепрошую за це.
— Ти смієшся з мене? Ти точно смієшся з мене.
Кроулі повернув ключ, ухопився за кермо. Замуркотів двигун, Бентлі різко зрушила з місця. Азирафаїл збирався відповісти, але його втиснуло в сидіння.
— Куди ми їдемо? — запитав, оговтавшись, роззираючись по сторонах.
— В твою книгарню.
— У мене є книгарня?
— У тебе була книгарня — найдорожче для тебе місце, ти збирав книги роками й жодної не продав. Ти любив це місце неймовірно. Але ти проміняв його на довбане підвищення.
— Оу. — відповідь явно збентежила Азирафаїля. Якийсь час вони їхали мовчки. Увімкнулося радіо, і зі старих колонок напрочуд якісно залунала пісня The Crickets "Everyday".
— Ой, та замовкни. — Кроулі натиснув одну з кнопок на панелі. Азирафаїл  звів брови разом.
— Мені... Мені здається, я чув цю пісню раніше.
— О, звісно ти чув. — тон демона все ще був невдоволений.
Азирафаїл стиснув губи й  легенько поплескав долонями по колінах.
— То... ми з вами були друзями?
— З чого ти взяв?
— Ну, ви, здається, чимало знаєте про мене, хіба ні? Складається враження, що ми знаємо один одного вічність. — він знову усміхнувся й дивився в обличчя Кроулі, чекаючи хоч якоїсь відповіді.
— Ми дійсно знаємо один одного вічність. Щодо решти я не певен. — демон різко повернув, заскрипіла резина, засвистіли гальма й авто зупинилось так само різко, як і рушило.
Кроулі відпустив кермо й повернувся до Янгола. Той усе ще сидів голий. Демон тяжко видихнув і повів рукою — на тілі Азірафеля з'явився одяг. Він одразу взявся його оглядати: білі штани, натерті до блиску туфлі, кремові піджак, желет, сорочка й картатий метелик.
— Приїхали. — кинув й хутко вийшов з авто, лагідно зачинивши двері. Азирафаїл повторив його дії. Кроулі одразу попрямував до крамниці на розі, не перевіряючи чи встигає за ним Янгол. Смикнув дверну ручку - зачинено. Махнув рукою, клацнув замок, і цього разу двері піддались. Зайшов всередину, Азирафаїл був одразу за ним. Кроулі викинув окуляри кудись убік, роззирнувся, обвів руками полиці навколо себе.
— Ну що, пригадуєш щось?
Азирафаїл скромно повертів головою й трохи боязко відповів:
— Ні, я не… Це місце належало мені?
Кроулі роздратовано гаркнув.
— Невже нічого? Абсолютно? Подивися на ці грані книжки! Це ж твоє найдовше захоплення! — він навмання вихопив книжку з полиці й втулив її в руки Янголу. — Погортай, почитай, понюхай в решті! Ось твоя чашка, а ось тут, пам'ятаєш, ти влаштовував бал, щоб посватати Ніну і Меґґі?
Азирафаїл спостерігав, як Кроулі роздратовано метушився, показував якісь предмети, розповідав пов'язані з ними історії.
— Пригадуєш? — вкотре запитав демон.
Азирафаїл стиснув губи тонкою лінією й заперечно похитав. Кроулі стиснув щелепу так, що, було б його тіло звичайним, давно вже б тріснули зуби.
— А це ти, в дідька, пригадуєш? — він підійшов до здивованого янгола, ухопив за сорочку й притягнув до себе, цілуючи.
— При… Пригадую. — мовив Азирафаїл, коли демон відсторонився. Кроулі уважно дивився в його очі, наче намагався там щось знайти.
Задзвенів дзвоник, сповіщаючи, що хтось увійшов. Обидва чоловіка обернулися в той бік. Біля дверей стояла дівчина, одягнена повністю в білий.
— Вітаю! — вона широко посміхалася й махала їм рукою. Азирафаїл помахав у відповідь. — Гей, це ж ви! Яке щастя, я вже хвилювалася, що нічого не вийде.
— Що не вийде? — запитав Кроулі.
— О, наш план. — вона махнула рукою, немов зашарілась. — Знаєте, це була ідея Ґабріеля, тільки ви не кажіть Кроулі і… Ой.
Кроулі цокнув язиком й ступив до неї ближче.
— І що ж такого геніального спало на думку вельмишановному Архангелу?
— Якому Архангелу? Я… Я мала на увазі план з… прибирання! Так. А Ґабріель це… новий прибиральник! — вона знову усміхалась.
— Кажи, що задумав Ґабріель! — прогарчав Кроулі.
— Я не…
— Кажи!
Мюріель смикнулась через різкий тон і, мить повагавшись, опустила погляд й мовила:
— Це почалося через Ніну та Меґґі. Вони завітали сюди на наступний день після вашого відбуття, хотіли поцікавитися, як ви. Я повідомила їм усе, що знала. Вони так засмутилися, що ви не зійшлися. О, вони така мила пара. — Мюріель усміхнулась, але повернулась до розповіді, зустрівшись з роздратованим поглядом демона. — А тоді ще й повернувся Ґабріель, сказав, що хотів повернути одяг. Тоді Меґґі взялася вмовляти його допомогти вам. І він одразу погодився. Сказав, що знає, що потрібно робити, і що скоро ви будете тут. І от ви справді тут. — її обличчя осяяла чергова усмішка.
Кроулі обернувся до Азирафаїла, який уважно слухав кожне слово дівчини.
— І от ми тут. І що тепер? — звернувся до Мюріель.
— О, так, архангел Ґабріель казав, що пам'ять має повернутися після… поцілунку. — на останньому слові вона зашарілася й усміхнулася особливо широко.
— Кроулі… — він обернувся на голос Азирафаїла й цього разу побачив те, що хотів. Він згадав. Згадав усе. — Кроулі, я…
— Так-так, ти дякуєш за те, що я вкотре витягнув твою дупу з проблем. Не варто. На все добре. — демон витягнув з кишені окуляри й звичним рухом одягнув їх.
— Ні, Кроулі, стій. — він зупинився, Азирафаїл дивився на нього мить і продовжив: — Я хотів сказати тобі, що я… Мені шкода. Я не розумів, що на мене чекає, хоч ти мене й попереджав. І я не розумів… не розумів, як сильно потребую тебе. Зараз, пригадуючи все, я розумію це. Я хочу повернутися до тебе, навіть якщо це коштуватиме мені раю. Я нізащо не повернусь туди, якщо там не буде тебе. — він говорив м'яко й повільно, добираючи правильні слова. — А ще я не можу більше дивитися на це! Господи милостивий, як можна було стільки всього змінити, доки мене не було? — Азирафаїл кинувся до однієї з полиць, читав корінці на книжках і бідкався.
— О, цей стелаж має приваблювати покупців бестселерами. — поспішила пояснити Мюріель.
— Покупців?! — вихопилося в Ангела. — Ти продаєш мої книжки?
— Так, звісно. Це ж книгарня. — вона захотіла.
Азирафаїл скривився й застогнав оглядаючи полиці. Кроулі усміхнувся.
— Мюріель, гадаю, тобі час йти. — кинув демон. — Нумо, хутенько. Дякуємо за допомогу і бувай здорова. — він буквально випхав її за двері.
— Ой, і чим я тільки думав?
— Мені це теж цікаво. — Кроулі став поруч із ним.
— Ти погоджуєшся залишитися тут зі мною? — Азирафаїл обернувся до нього, він усміхався своєю найширшою усмішкою, яка водночас перепрошувала і благала.
Кроулі мовчки витріщався на нього довгу хвилину.
— Еее, ну не знаю. — протягнув демон. — Я все ще чекаю на належне вибачення.
— Танець вибачення?
— Танець вибачення. Голяка. Посеред вулиці.
— Я не робитиму цього, навіть не мрій.
Кроулі засміявся.