Пекельне місто

Пролог

Відчувши, як затремтіло море, Іффек відразу запідозрив недобре. Вітер із шелестом ковзнув у снастях і такелажі, слух моряка вловив останній слабкий шурхіт - і все мляво застигло. Небо завжди відчуває біду раніше, а повільне море від нього відстає.

Вода знову здригнулася, або, точніше сказати, море ворушилося під кілем судна. Відчайдушно закричав Кім - поштовх викинув його з "воронячого гнізда", наче сліпе кошеня; Іффек бачив, яким неймовірним зусиллям кетей-рат вивернувся в польоті й зачепився кігтями за ванти.

- Стендарр! - вигукнула Грайне, розтягуючи звуки, як усі уродженці Південного Нібена. - Що це було? Цунамі?

Вона вдивлялася в сутінки, але марно: людський зір ні в яке порівняння не йде з каджитським.

- Ні, - пробурмотів Іффек. - Коли море спробувало поглинути Саммерсетські острови, я перебував поблизу і пам'ятаю, як одна така хвиля пройшла під нами. І ще одного разу, коли молодим був, спостерігав те саме біля берегів Морровінда. На глибокій воді цунамі непомітно - а тут глибина порядна.

- Тоді що ж це? - Вона відкинула сіро-срібний чубчик з очей, які не зуміли їй допомогти.

Іффек смикнув плечима, намагаючись наслідувати людський жест невідання, і пригладив кігтями хутро на руці, що здибилося.

У повітрі розливався солодкуватий запах гниття.

- Кім! Ти що-небудь бачиш? - крикнув каджіт.

- Свою смерть! - відповів кіт-неквіналець, і його голос пролунав гучно, ніби корабель оточували стіни. Спритним рухом гнучкого тіла він закинув себе назад у "вороняче гніздо". Озирнувся. - Море чисте!

- Може, щось у глибині? - поїжилася Грайне. Іффек похитав головою.

- Вітер!

І раптом побачив, що на півдні згустився морок і вже здибився, немов грозова хмара; у ньому виблискували зелені блискавки.

- Бережіться! - закричав він.

Грянув грім... Ні, гуркіт у стократ сильніший, ніж буває під час найжорстокішої грози. Вітер вдарив тугим кулаком; грот-щогла зламалася, і Кіма викинуло за борт - просто в обійми тієї самої смерті, яку він щойно бачив. А потім настала тиша, порушувана лише дзвоном у вухах.

- О боги! Що ж це таке? - почувся слабкий голос Грайне.

- Справа не в морі... - прошепотів Іффек, дивлячись на чорну хмару, яка наближалася.