Вигнанець. На Чужині

Розділ 22. Фаринг.

Повертатись додому не варіант. Чіпати його людей ніхто не стане, інакше все буде очевидно. Очевидно ще буде, що Мамай кинеться до Ареса, чи прийде з запитаннями до дикуна Лео. Тож довелось робити те, що очевидним не було.

Мамай переховувався тінню. Він крався між будинками, всіляко намагаючись оминати людей. Основна маса тепер спала, або пускали плітки в шинках про закриття борделю. Завтра обурені пірати прийдуть до Ареса.

Мамая ж про те, це не хвилювало. Нехай старий сам собі морочить голову, раз пригрів на грудях зміюк. Фаринг повірив чуткам про золото і вирішив за будь-яку ціну не дати Мамаю поплисти по нього. Скільки, цікаво, він пообіцяв Гро-Мору?

Мамай вмить зупинився. Припав до стіни, марно намагаючись заглушити серцебиття. Здавалось, стук його серця чули всі в затоці Ворона. Фаринг йшов сам, тримаючи в руці смолоскип. Втрачати такий шанс Мамай не хотів. Ось, що буде не очевидним — полювання на мисливця. Можна було сказати, що сама доля всміхнулась козаку. Мамай відмовлятись від такого подарунка не став.

Він поволі прокрався за Фарингом. Він не став чекати, доки піратський капітан добереться додому.

Фаринг почув кроки козака лише в останній момент. До того моменту, Мамай вже опустив кинджал йому в плече, ударивши іншою рукою його в потилицю. Фаринга повело в бік найближчої домівки. Він розвернувся, поволі тягнучись до пістоля. Крик потонув в горлі, коли козак вперіщив тому долонею в кадик. Фаринг на мить забув про пістоль, жадібно хапаючи ротом повітря.

Мамай наніс ще один удар ножем в живіт. Притиснув Фаринга до себе. Прокрутив кинджал і висмикнув.

Тіло знайдуть вранці, бо тягнути його до води, було затією ризикованою. Прикрив тому рот рукою і притиснув Фаринга до стіни.

Проштрикнув кинджалом ще кілька разів. Ніж входив і виходив з чавкаючим звуком. Фаринг не міг кричати, лише очі його дико витріщались на Мамая.

Мамай не зупинявся. Ніж рухався туди сюди наче голка у швеї. Рука вкрилась чимось теплим та водночас липким. Фаринг поволі зсунувся по стіні вниз. Мамай хотів щось сказати, словами повними люті. Але просто мовчки висмикнув кинджал, витер його в сорочку покійного капітана піратів, і пішов геть. Однією змією менше.

***

Гро-Мор направив вістря сокири Мамаю в лице.

- Ти жалюгідний, підлий вбивця і зрадник! — зашипів він. — І ти поплатишся за це!

Більше ніхто не шумів. Пірати з обох боків замовкли, уважно слухаючи, що скаже Мамай.

- Це занадто серйозні звинувачення! — до них долинув голос Ареса.

Пірати з обох боків втратили напускну впевненість. Арес хоч і старий, але команда в нього велика, вірна і не боїться забруднити руки.

- Я звинувачую Мамая у вбивстві капітана Фаринга! — Гро-Мор першим взяв себе в руки.

Мамаю вартувало титанічних зусиль зберегти холоднокровність і не видати більше нічого, окрім здивування. Вбивство одного з піратських капітанів каралось дуже суворо. Якщо козака за вбитого хоронили живцем, то пірати перейняли способи бусурман. Вбивцю закривали в малу вузьку клітку, де той міг лише стояти, доки не вмре з голоду та спраги. Жахливий кінець.

- А навіщо мені це робити? — поцікавився козак. — З Фарингом в мене ніколи не було суперечок. Ми говорили з ним може зо три рази відколи я тут.

Гро-Мор відкрив рот, щоб щось сказати, але замовк. Що він розповість? Про їх з Фариногм плани самим поплисти за золотом яничар? Чи як Фаринг перейшов дозволені межі, та пристрелив мадам Шафо? Про це вже гомоніла ціла затока Воронів, але точно не знав ніхто. Фаринга знайшли вже коли той остаточно охолов.

- То що ж мені повинен був зробити Фаринг, щоб я це зробив? — Мамай між тим не збирався дозволити Гро-Мору спам'ятатись.

Дикун промовчав. Він би з задоволенням кинувся на козака, але людей в Ареса, що оточили їх, ліниво спостерігаючи за дійством, більше. Дикун кмітливим не був ніколи, але до цього він виявився здатним допетрати.

Мамай між тим кивнув своїм людям і вони пішли до корабля. Гро-Мор та його люди не заважали. Напруження не спадало, доки останній з людей Мамая не став двома ногами на палубу його чайки. Корабель почав відпливати. Люди мовчки розсілись на весла, хутчіше намагаючись покинути затоку Воронів.

Арес на останок помахав рукою і пішов забравши з собою всіх людей. Гро-Мор з командою дивився на них налитими кров'ю очима.

- Він поплисти за нами, — сказав Джалалій.
- Навряд чи. Глянь ондечки туди.
- Нічого не бачити. Що там?
- Корабель Гро-Мора. Зараз почнеться.

Далі пояснювати він не став. З того місця, куди козак показав пальцем, почав підійматися чорний дим.

Хтось потряс Гро-Мора за плече. Дикун немов не одразу зрозумів, що горить його корабель. А коли зрозумів, в бік Мамая посипались відбірні прокльони.