Навесні цвітуть квіти

✦✦✦

Об'ємна спідниця пливе в повітрі, довгі хвости-стрічки хитаються в такт кроків. Стійкі підбори відбивають ритм по мощеній дорозі, ледь-ледь чутно шелестить коштовна тканина. Високі груди здіймаються та опускаються від дихання, ключиці сховані за комірцем-стійкою, на світлій шкірі блищить золото ланцюжків. Бокові пасма зібрані шпильками-метеликами, на голові короною в'ються коси, у які вплетені акуратні білі квіти, блакитне срібло волосся вінчає чудовий капелюшок.

Аяка ловить погляд Люмін – й усміхається, прикриваючи рот віялом, у її очах квітне непідробна радість. Вона підходить ближче граціозно та обережно, так, як може лише справжня принцеса, нескінченно витончена та благородна. Люмін зачаровано дивиться, як Аяка встає поруч, невинно заглядає в обличчя та знову усміхається, анітрохи не менш щиро, ніж раніше.

– Люмін, – ніжно промовляє Аяка, і в її голосі співають-дзвенять дзвіночки, й ім'я, що зірвалося з її вуст, звучить настільки прекрасно, що Люмін в один момент втрачає всі заготовлені завчасно слова, свою свідомість, своє серце. Ті, здається, зараз усі разом виваляться Аяці прямо на підставлені долоні.

– Аяко, – видихає Люмін єдине, що б'ється зараз у неї в голові підстреленою пташкою. Люмін здається, ніби вона на сьомому небі від щастя або ось-ось буде готова піднестися, бо побачила дещо настільки прекрасне, що тепер не страшно й померти. – Ти виглядаєш... просто неймовірно.

– Справді? – сміється Аяка, ховаючи погляд, але потім скромно дивиться на Люмін з-під світлих вій, і в її очах – рідке срібло – стільки неприкритої ніжності, що в Люмін мимоволі червоніють щоки. – Дякую за комплімент. Рада, що тобі припало до душі.

Люмін облизує губи, киває та несміливо простягає Аяці руку, і всередині все тріпоче, коли Аяка, збентежено опускаючи очі, вкладає тонкі пальці в її долоню. Люмін, дуріючи від сміливості, підносить витончену вузьку долоньку до обличчя і залишає на кісточці чуттєвий поцілунок.

Обличчя Аяки заливає рум'янцем, вона чарівно-здивовано розплющує очі та розтуляє вуста, і, здається, не знаходить відповіді одразу. Люмін тепло усміхається та дозволяє собі ще одну вільність: треться об тильну сторону долоні Аяки щокою, носом і лобом, як хижа кішка, що ластиться до своєї господарки, єдиної, кого вона готова слухатися.

Підозріливе зітхання і здивоване бурмотіння публіки Люмін професійно ігнорує. Аяка, прекрасна принцеса клану Камісато, заслуговує, аби нею неприкрито захоплювалися, і Люмін твердо має намір показати всім іншим, як це робиться. Щоправда, вона не гарантує, що особливо жваві залишаться цілими й зі всіма кінцівками, якщо спробують провернути щось у такому ж дусі, що й вона.