А давай зустрінемося після смерті?

Глава 1 «Візьми це з собою»

Ще за декілька триліярдів років до появи нашої землі існувало місце де жили люди але жили вони століттями а не десятками років , не засуджували чужі рішення які їх не стосувалися їхнього життя . Місце це було й схоже чимось на наше але із другої сторони зовсім інше. На Анідаріусі ( назва планети ) ліси були набагато інакшими ніж наші, так звані люди буквально будували цілі міста у них . Красиві будинки у деревах в сотні метрів висоти , зачаровані ріки , печери що були повністю покриті світло ліловим кришталем, багатий тваринний світ , від хорьків до велетенських літаючих драконів та зміїв що складалися із одних лише кісток . Абсолютно різна місцевість , проходячи по цьому місці аналізуючи його можна задумуватися над тим чи точно це одна планета а не десятки сотень змішаних всесвітів ? Те що у нас називають не нормальним , або ж надзвичайним тут являється нормою , наприклад маги , відьми , демони небожителі то-що .
       Тож одного ранку у цьому світі в невеличкому поселищі серед поля з вечору до ранку сильно розвіявся  запах красивих білих запашних квітів , що розсіювався у повітрі і був змішаним із раннішнім вологим повітрям і проникав у ніс середнього росту хлопчини із худощавим тілом, світло фіолетовим волоссям та світло голубими , мов би кришталево-небесними очима , після чого його сонне тіло відчуло ще один запах , запах свіжих млинців що так і манив спокійним потоком крізь незлічену кількість повітря. У злегка привідкриті очі Міроу проникали сонячні промені що пригрівали його біло сніжну шкіру . Тут хлопець відчув що сонячне проміння щось заступило , повільно повернувши голову у бік перешкоди що мішала сонячним променям ніжно гріти його обличчя він побачив молодшу сестру що примостилися недалеко від нього , вона сиділа обвивши руками свої ноги. Худеньке тіло у білій льоновій сукні у якій вона спала, волосся у неї було довгим , світло бузкового кольору, та очі були такі ж як і у брата, заворожуючи світлі очі що відбивали голубим відтінком, мов би хрустальні світлі незабудки . (Квіти що поширені в різноманітних палацах та маєтках ) Туман крізь який пробивалося сонячне проміння здивував хлопця тому що зазвичай ранки тут палкі та яскраві.
- Міро.. ти забувся що сьогодні за день?
- Мм? Про що ти?Точно.
- Сьогодні останній день коли ми бачимося . Якщо зустрінемося то напевне вже коли я поступлю у академію куди тебе прийняли , або ж коли ти закінчиш навчання . Що ж давай не будемо втрачати останні години у пусту роздумуючи як нам важко буде на відстані . Але ти ж знаєш де мене найти?
- Це озеро через лісу біля лугу на півночі лісу?
- Ага.
У Тенаї (сестри Міору) був власний «затишний куток» у лісі .Це місце вона найшла у лісі коли гуляла з братом ще коли вони були маленькими , беззахисними дітьми які грали у квача . Міору було 8 років а Тенаї 5 років, пробігши за декілька височенних дубів після закінчення гри вони вийшли на красивий невеличкий луг, на ньому стояв стіл із чорнильницею ручкою і запискою написаноню акуратним почерком .У записці було сказано «Я тут писала, малювала і просто тікала від свого чоловіка що бив мене, це місце рятувало мене , це прекрасне озеро перед яким я сиділа і насолоджувалася, нехай створіння яке сюди прийде буде бажаючим писати , та нехай закінчить мої старання, вони у другій полиці знизу стола.»
Відкривши полицю у лице Тенаї із полиці вилетіли метелики та світлячики, після чого включився ліхтарик що стояв поззаду неї .На недописаній книзі була виписана назва «Сила Колана» , під назвою книги написаною на коричневій шкіряній обкладинці золотим кольором появився напис «автор: Тенаї Імору» .  Після чого дівчина часто сиділа у цьому затишному місці .
Поки Теная стояла оберненою до Міроу шукаючи щось у тумбі , хлопець захопленого їв млинці розуміючи що йому потрібно ще 2 дні їхати до порту у академію , тому що він знаходилася на великому острові , під небесною країною , Кінранії.
Ходять легенди що підчас війни серед тисячі небожителів появився один , хлопчина що виглядав максимально слабким , але він зразу покликав на двобій голову небожителів , йому приходили сотні листів від нього , католицької йому то набридло він із словами «Нехай це непризнане сьворіння навічно буде впеченим у землі Анідаріуса .» Коли вони зустрілися у двобої голова небожителів замахнувся на нього , але той лише перемахнув рукою , за ним відкрилася книга, з неї полетіланебачана сила що відбила удар голови небожителів , ударна хвиля була наскільки сильною що тодішнього голову розтерло в попіл , по при це інші небожителі лишилися недоторканими . Після чого Колан підняв руку та підійняв землю , а саме поселище так званих небожителів що в той час жили на землі , тисячі кілометрів землі піднялися у хмари . У небі й досі є небесне королівство що він заснував , в у ньому й академія . Колону пропонували стати безсмертним але він завжди казав що він лише людина. Багато хто хотів взнати про його силу на наскільки нещасне тіло , але про це взнала лише його донька Кінірая в честь якої й називається небесна столиця..»

— Ти у платі матері?
Спитаюся Міро.Згадуючи що вона купляла гарні речі по 2 пари із словами «ну а якщо знадобиться». Саме у копії плаття у якому одіягнена Теная , вони із матір'ю пішли у лісок збирати ягоди 2 роки назад . Але  різко почулися дуже різкі звуки , що такзвано «різали» вуха , схожі на виття вовка, але не простого. Різко появилося створіння що літало , темно фіолетового кольору та величезного розміру , десь в 4 метри . Воно хотіло промахнути кігтями і вбити пані Лейнронісаніко, але Міроі не встиг витягнути меч , побачивши рану на плечі його матері , це ніби царапина але жінка впала на його плече обійняла і сказала.
—Подбай за сестру і тікай звідси.
— Мам , це ж  просто царапина ...?
Тіло Лейнронісаніко повільно розтворилося у повітрі на голубі пелюстки . Міорі впав на коліна із тілом матері на руках і із сліз потекли сльози , він був нерововим ,розчарованим  і пустоту що зразу появлялася затоплювало відчуття гніву , яке асоціюється із бажанням крово пролиття. Міроу розплющив очі , і глянувши на лице мами підійняв руку поки ззаду наближалося потворне для нього створіння що вбило саму ближчу для нього людину . Рука опустилася і зробила сильний удар по землі , вовк що був за декілька сантиметрів до смерті  Міоріо сам її ж торкнувся і розтворився.
— Вибачте , ми із служби академії Кініраї , певне не дуже вчасно але ми бажаємо вас запросити на навчання, ваша сила нас дуже здивувала.
Хлопець підняв очі на 2 тіла , жінок , вони йому простягали візитку на якій у цей момент появлялося їм'я «Міроу».
Так він й получив пропуск до академії.