Зв'язок

#2 Реальність, чи все ж сон?

-Все гаразд? - запитав хлопець. Прозвучало це досить спокійно, навіть впевнено. Його грубий і сильний голос дзвенів у твоїх вухах, не даючи зосередитися.

Серце майже виривається з грудей, руки тремтять, і очі на емоціях миттю відкриваються.

-Ах ...! - Віддихавшись, ти встаєш з ліжка і знову підходиш до дзеркала. Подивившись на своє виснажене обличчя, ти повернула голову у бік будильника. На годиннику 7:30, значить настав час збиратися.

-І чому він не спрацював? - Запитуєш саму себе і підходиш вимикати механізм.Ще в піжамі ти спускаєшся на перший поверх поснідати.

-Айміро, у мене хороша новина.—з інтригою сказала твоя мати. —Наступного тижня ми їдемо до заміського будинку Тіни на кілька тижнів.

-Знаю, мам .. - Швидко відповідаєш ти їй.

-Так ось про що ви так довго вчора розмовляли. Ну, тоді будь готова, тиждень швидко пролетить. Якщо щось треба купити, ми можемо післязавтра піти по магазинах.— продовжила розмовляти твоя мати, поїдаючи свіжо-смажений стейк.

***

Як і говорила твоя мама, тиждень минув дуже швидко. Ви встигли пройтися магазинами і скупити одяг на місяць вперед. Вдома:

-Айміро, де твої речі? - голосно прокричала жінка в сусідній кімнаті.

-Я вже поклала їх поряд із входом. - відповіла ти їй.

-Візьми ще свої фарби. Може потрібно буде щось намалювати. Там дуже гарна природа, впевнена тобі захочеться сісти за мольберт.

-Картини не малюють, а пишуть. Це по-перше. А по-друге: я завжди у поїздку беру із собою свої фарби. — сказала ти, дивлячись у дзеркало і поправляючи своє руде волосся.

-Ну тоді залишається чекати машину Тіни, - промовила Камілла (так звати твою маму).

-Я подзвоню їй. - сказала ти, витягаючи з кишені телефон і набираючи номер подруги.

Чути було лише довгі гудки — дівчина не відповідала.

-Дивно... - пробурмотіла ти собі під ніс.

-Що таке? - Зацікавлено запитала твоя мати.

-Тіна не відповідайте. Таке рідко буває.

-Вона, мабуть, поїхала в аеропорт, забирати брата. - швидко продовжила жінка.

-Якого брата? - Здивовано запитала ти.