Великий Віз | 北斗

Розділ 47.

Лян Є несподівано голосно закричав, змусивши багатьох студентів озирнутися.

Побачивши себе в центрі уваги багатьох очей, Лін Шу зробив невинне обличчя.

— Кузене, моя мама тяжко хвора і хотіла побачити тебе перед смертю. Навіть якщо ти не сприймаєш її як рідну тітку, може прийдеш хоча б із-за того, що вона допомогла оплатити тобі навчання в університеті?

Лян Є сердито сказав:

— Що за нісенітницю ви несете!

Він взагалі не знав Лін Шу і ніколи не бачив цю людину. Він щодня їздив з дому до університету. Він знав своє місце, тому ніколи не робив нічого проти закону. Тому він вирішив, що Лін Шу, мабуть, якийсь шахрай.

— Кузене, я знаю, що ти не хочеш визнавати мою матір і мене, але я насправді не прошу тебе відплатити нам. Моя мама дуже сумує за тобою, вона постійно говорить про тебе на лікарняному ліжку, вважай це доброю справою, будь ласка, зустрінься з нею!

Лян Є подивився на молодого чоловіка перед собою.

Ця людина благала його так, ніби це було правдою, і справжня проблема полягала в тому, що його міцно тримали, Лян Є ніяк не міг його позбутися.

Найгіршим було те, що студенти навколо них починали в це вірити.

— Лян Є, чоловіки повинні дотримуватися синівської шанобливості, інакше який сенс у навчанні? Ти студент цього університету, невже ти цього не розумієш?

— Саме так, твоя тітка вже така хвора, то що з того, що ти поїдеш до неї? Ти хочеш дочекатися, поки з нею щось станеться, а потім шкодувати про це?

Натовп виступив, підтримуючи Лін Шу і звинувачуючи Лян Є.

— Якщо ти підеш зі мною, я перестану створювати тобі проблеми.

Лян Є побачив, як чоловік нахилився ближче та шепітом сказав йому.

Він все більше відчував, що це змова, але був безсилий протистояти.

Зазвичай він поспіхом приходив до університету та уходив, і навіть не намагався заводити друзів, тому його одногрупники знали про нього дуже мало. Вони знали лише те, що він був самотньою людиною, яку не могло розтопити навіть найтепліше сонце, тому вони поступово відверталися від нього. До того ж, Лін Шу був надзвичайно гарний, вираз його обличчя виявляв глибоку скорботу, і все в ньому демонструвало, що він був «хорошою людиною».