Вигнанець. На Чужині

Розділ 19. Конкуренція.

- Тоді що має, бути на кораблі, що виплив сам один і ще й зробив немаленький гак?
- Ось цього я й не знаю, але дуже хочу дізнатись. Там має бути щось важливіше за золото. Якась рідкісна знахідка. Не впевнений, що й сам Лео знає. Але раз він відправив Гарпію за тим кораблем, обдуривши перед тим Раджу, значить воно того варте.

Мамай промовчав. Він перебирав у голові, що це може бути, хоч знав, що це марно. Здалось би повернутись до Лео і поставити кілька запитань, проте часу повернути борг Гро-Алора не так багато.

- Навіщо це Аресу?
- Мамаю, ніхто не знає, звідки в Лео ці відомості. Якби Раджа не тріпав язиком, ми б навіть не здогадувались. Наші люди в закладі повідомляли, що Лео шукає якийсь артефакт. Проте, знаючи рівень освіченості більшості піратів, це може бути, що завгодно. Але коли ти зайшов до нього, а Бусурманський Диявол не повернувся, я зрозумів, що...
- Дай, відповідь на кляте питання! — перебив Мамай. — Навіщо це тобі, чи Аресу? Для чого старому це?
- Ти не слухаєш.
- Бо ти намагаєшся замилити мені очі.
-  Старий хоче знати, що шукає Лео! Все! Більше я сам не знаю. Особисто я переймаюсь, чи не привезеш ти сюди щось, що змусить сюди плисти весь флот яничар. Або що змусить нас плисти звідси.
-  Так чому ж не відправите когось від себе?

Ярило якийсь час дивився на двері. Тоді обережно загасив пальцями свічку. Заговорив він вже тихіше.

-  А ти для чого? Ти хіба не в піратській раді? Але правда твоя: Фаринг з Гро-Мором вирішили, що потрібен ще хтось. Гро-Мор відчалить через два-три дні...

В Мамая аж закалатало під серцем. Жили на шиї напнулись. Не було потреби говорити.

- Ось чому старий послав мене до тебе, і ось чому я тут. Гро-Мор не буде дивитись, як ти його обійдеш. Він не стерпить ганьби. Він пришле когось зі своїх людей, щоб здихатись тебе. Твої друзі зайняті, ти тут один...

В цей момент двері відчинились. В конуру Мамая забігло двоє людей з ножами напоготові. Мабуть, вони подумали, що Мамай знову нап'ється і засне.

Ярило підхопив з тумби пістоль і вистрелив. Один з них схопився за живіт і повільно повалився лицем вниз. Інший не розгубився і зник за дверима, залишивши товариша стікати кров'ю.

- Ніхто не має знати, що я тут був! — гаркнув Ярило.

Він не дивився на Мамая, але козак все зрозумів без слів.