Моя війна

# 1

І навіть у пейзажах коханого Ван Гога
Я бачу рідну Україну, від Сяну і до Дону.
Її могутні гори, її бурхливі ріки.
Невтомну її волю, жагу свободи.
І велич її болю я бачу у полотнах.
Її земля палає. І плачуть її діти.
Знечещені у крові. Підступним горем вбиті.

Я знаю хто то винен. Ніколи не забуду.
Лише їм побажаю:.
Нехай пече до сказу прокляття гострої шаблі.
Нехай згниють живими в знеславленій могилі.
І на віки вперед, на сотні поколінь,
Нехай відповідають за скоєні безчиння!

І наче пензлем на полотнах, як мати до дитини,
Бурхливий вітер відчуваю, що колихає гілля.
Я відчуваю силу, що в кожного у крові.
Бо ми ж є Україна. І не здамось без бою.
Бо ми нащадки правди, козацької держави.
Бо ми є її голос. Ми воля її, сила.
Народжені ми вільні і житимо вільно.