Фактично увесь день він тримається осторонь від усіх. Зазвичай дуже тактильний Фелікс сьогодні не виявляє бажання обійняти всіх мемберів, а більшість часу тихо відсиджується десь у кутку, спостерігаючи за рештою або уткнувшись у свій телефон. Він знову не виспався, адже яку ніч поспіль довго не міг заснути через думки, що щільно засіли в голову, і снів, що сняться кожної клятої ночі, показуючи йому те, як могло б бути, але не факт, що буде наяву. І, звичайно ж, все це позначалося на його загальному стані та настрої.
І все було б відносно нічого, якби цими самими думками хлопець не довів себе ледь не до божевілля. Він став більше працювати, щоб втомлюватися сильніше і відключатися тільки но голова торкалася подушки й від втоми не снилися сни. Вірніше, він сподівався, що буде все саме так, але це ні біса не допомагало. Заснути відразу, як і раніше, не вдавалося і сни нікуди не ділися. Тому Фелікс бісився ще більше і час від часу став зриватися на хлопців. Не спеціально, просто нерви здавали.
Йонбок, знаючи про безсоння Чана, сподівався знайти розв'язання проблеми у нього, але у того також розв'язанням проблем була робота.. Зневірившись, хлопець пустив все на самоплив у надії, що його скоро відпустить. Але не відпускало. Ось уже протягом кількох місяців він не спить нормально, зривається на хлопців і взагалі дивно, як на ногах все ще стоїть.
Вони тільки-но закінчили знімати якесь чергове відео на кшталт «питання-відповідь» і Фелікс першим залишає майданчик, прямуючи до гримерки, щоб переодягнутися у свої речі та залишити це приміщення зовсім. Опинитися на вулиці, вдихнути свіже нічне повітря і трохи заспокоїтися.
Феліксу здавалося, що він втрачає останні крихти самовладання, намагаючись боротися з цим жерущим почуттям, поступово здаючись тому, і незабаром просто вибухне від ревнощів. Дивлячись на те, як двоє його друзів, в одного з яких він по вуха закоханий і вже не в змозі це заперечувати навіть перед самим собою, в черговий раз за сьогоднішній день взаємодіють між один одним, йому коштувало величезних зусиль, щоб залишатися на місці й хоч якось тримати себе в руках. Їх знову посадили поряд. Його самого посадили зовсім в іншій стороні. До кінця цього всього він майже здався ревнощам і, здавалося, навіть після того, як їм сказали, що на сьогодні вони закінчили, Фелікс не видихнув з полегшенням. Але все ж таки він ще й здавався щоразу якійсь дитячій наївній радості, коли їхні погляди зустрічалися, від чого він усміхався хоча б одним краєчком губ, ледве помітно, бо не вдавалося стриматися, бо дивилися точно на нього.
