У кайданах

3

Вони залишили Моллі насамкінець. Щоб та бачила, як помирають усі її діти.

Ремус зміг витримати кілька годин тортур — набагато більше, ніж будь-хто інший. Його лікантропія продовжувала зцілювати його, поки він не залишився висіти, ні на що не реагуючи. Урешті-решт, хтось від нудьги поцілив в нього Убиваючим прокляттям.

Ці смерті так часто крутились перед очима Герміони, що їй здавалось: зрештою біль від них стихне.

Чи її розум вирішить, що цього не було.

Але вона продовжувала відчувати цю біль так само, як і в перший раз.

Рана, що ніколи не загоїться.

«Провина вцілілого», — подумала вона. Термін у маґлів. Такий нікчемний опис. Який не відображав навіть найменшої долі агонії в її душі.

Для Герміони перетворитися на інкубатор для Смертежера було долею, яку вона навіть уявити не могла. Бути зґвалтованою — такий ризик завжди був. Її ж варіант був схожим на зґвалтування в уповільненій зйомці. Проте ситуація була набагато складнішою. Її спогади. Що б вона не ховала у своїй свідомості, це було важливо. Для неї це було важливіше за все. Герміона не могла дозволити, щоб ця інформація потрапила до рук Волдеморта.

Вона не боялася, що її труп згниє у Великій залі. Ця жертва здавалася нічим у порівнянні з відмовою від того, що вона захищала. Чи в порівнянні з зґвалтуванням та небажаною вагітністю, після якої в неї ще й відберуть дитину тієї ж миті, як вона народиться.

Утеча, Герміона зрозуміла, була швидше за все розкішшю, яку вона не могла собі дозволити. Головна її мета — померти швидко. Над цією можливістю варто подумати.

Вона тихо лежала в ліжку та планувала своє майбутнє.

Дні минали повільно. Ніхто з полонених, доставлених у палату, не наважився заговорити з Герміоною, охоронці постійно стояли біля її ліжка.

Цілителі приходили декілька разів на день, щоб оцінити стан та полікувати її. Вони брали пробірки з кров'ю та трохи волосся для аналізу. Новий цілитель приходив лікувати Герміону від наслідків катувань. Її руки продовжували тремтіти.

Врешті-решт, більша частина спазмів припинилася. Пальці Герміони все ще здригалися від неочікуваних звуків.

Вона так і не змогла звикнути до шуму.

Дівчина пам'ятала, що в минулому її життя було сповнене шумом: на заняттях, на обіді, у медичній палаті після битв. А тепер кожен несподіваний звук турбував. Шум від двері чи стукіт черевиків, розлуння звуків — усе це відчувалося вібрацією на шкірі.