Рибоцвіт

2. Скринька скарбів

Так-сяк, я одягнув щось пристойне та вийшов у двір. Там якраз порозквітали якісь дивні рожеві кущі, росла молода кропива під парканом, жовтіли молоді кульбаби, а між ними дрібний жовтець з округлими м'якими пелюстками. Вздовж дому посаджений довгий та густий ряд яскравих та запашних нарцисів. А ось там в кутку бореться за життя півонія, яку посадили давним-давно, але геть забули що вона там взагалі є. Вона зацвіте десь у травні, і я щороку чекаю цього моменту, бо вважаю що ця півонія - моя. Мені подобається торкатись її безлічі пелюсток з терпко-солодким ароматом. Велика і важка квітка тримається доволі довго, тож я встигаю завчити напам'ять як вона виглядає та намалювати її декілька разів. Коли час цвітіння добігає кінця і пелюстки стають наче старовинний оксамит, я запускаю кінчики пальців в глибину пишного бутона і бережно відділяю кожну пелюстку, допоки в моїх долонях не зостануться сотні білосніжних шматочків. Коли ніхто не дивиться - я підкидаю їх до неба і танцюю на траві, вітаючи прихід літа. Ось би хто побачив... я б точно згорів від сорому.

Швидко зібравши трохи квітів з двору та упакувавши перекус, я рушив у напрямку моря. Майже не було вітру, а на небі - жодної хмаринки, тож я човгав до моря повільно, насолоджуючись теплом від сонця та розглядаючи поки ще доволі пусте та сухе поле. Цікаво, як він там? Як він там... Як він...

До моря я дістався швидко, зайшов за звичну кам'яну брилу, зарослу мохом, та почув знайоме хлюпотіння водою. З-за брили ніяково виплив русал і м'яко виповз на мілину.

"Я думав, ти не прийдеш. Вчора я зіпсував твій зош... кригу. Твою улюблену."

"Книгу." Я посміхнувся та сів на каміння біля нього. "Ні, з книгою все гаразд. Від кількох крапель води нічого не станеться, вона вже висохла!" Я згадав, що геть забув звечора витягнути її з рюкзака та розкрити, щоб вона просохла. Але я не подав виду, щоб не схвилювати русала ще більше.

"Ох, чудово. Я не зіпсував тобі книгу. Книга-книга-книга," русал часто повторював по декілька разів ті нові слова, які йому важко давались, в надії, що вони так швидше засвоються. Тим часом я простягнув йому квіти, скромно перев'язані господарською ниткою для підв'язки помідорів та винограду.

"А ось це тобі сьогодні, ти можеш взяти це з собою під воду. Щоправда, вони не зберігатимуться довго і зіпсуються, але це не через воду, вони просто такі..."