Я поклала підстилку на холодну землю і сіла перед могилою, підібгавши ноги. Зима видалась нехолодною, снігу майже не було. От і зараз дощ раз у раз крапав на мою вже мокру чорну куртку, а я продовжувала сидіти і розмовляти зі своєю загиблою сестрою. Вона загинула три місяці тому на сході. У таку похмуру і дощову погоду на цвинтарі не було нікого. Та й вже сутеніло, бо я приїхала пізнувато.
- Привіт, сестро! Вибач, що довго не приходила. Розумієш, я була дуже зайнятою. Два дні тому я знову їздила до твоїх побратимів, закупила їм десять бронежилетів і сорок турнікетів. Звісно, тих грошей, що я отримую за свої книги, мало. У цьому мені допомогли небайдужі люди. Твої побратими дуже сумують за тобою. Як і я. Ти навіть не уявляєш, як мені тебе не вистачає. Сонце, я не витримую! - по щоках покотились сльози, - розумієш, як важко? Я мушу суміщати роботу, писання і волонтерство. Я вже не можу. А найгірше, що у мене вірять. На мене чекають, і я не можу підвести. Вони на передовій, моє життя залежить від них. Як залежало від тебе. Але ти загинула. І вони можуть загинути, якщо я вчасно не привезу необхідне. Я вигоріла. Я не встигаю нічого робити. У мене немає бажання робити щось. Я скоротила свій сон, аби встигати усе, однак втома накопичується, світла нема, справ купа, а я не здатна зосередитись. Ти застерігала мене від цього, казала, аби я й надалі жила своїм звичним життям, але як я можу, коли моя сестра на війні? Я пройшла військову підготовку, хотіла приєднатись до тебе, але коли ти загинула, я не наважилась. Тож і досі волонтерю. Волонтерство дає мені життя і водночас відбирає його. Скажи, чому ти пішла? Чому взагалі ми маємо переживати таке? - я все говорила і плакала, і не помітила, як посутеніло.
Мої схлипи ставали все тихішими, дощ припинився, і цвинтар поглинула темрява. Я подумки вилаялась, бо забула про блекаути. Раніше тут хоча б ліхтарі горіли.
Раптом я почула такий звук, наче хтось об щось спіткнувся. Здається, я вилаялась подумки, однак якийсь чоловічий голос просто позаду мене сказав ті ж самі слова. Я озирнулась так різко, що із моєї голови злетів капюшон, оголивши моє фарбоване у білий колір волосся. Враз мене засліпило світлом телефонного ліхтарика.
- Лібра? - після довгої паузи якось ошелешено запитав чоловічий голос.
Якщо до цього я просто злякалась, то тепер я відчувала невимовний жах. Цей хтось назвав мене так, як називала мене лише сестра. І про це знали лише ми з нею. Вона була Скорпіоном, і її позивним було Scorpio. Тому сестра почала кликати мене моїм знаком Зодіаку. Ліброю. Або Терезами.
YOU ARE READING
la Balance
Short Story!! читайте описи, їх пишуть недарма !! Дана новела має найулюбленіший троп багатьох - "від ненависті до кохання". Однак він прихований, і його можна віднайти лише при читацьких здібностях аналізування твору. La Balance перекладається із французької...