Без орбіти

Частина 2

Але при цій згадці, насправді ж , в його душі з'являється почуття не здивування, а образи, яка обпікає зсередини його груди.

***

- До побачення, Ларочко!- пані Беатріс Рамон покинула кабінет східних мов.

Я відразу вийшла за нею слідом, тільки зібрала свої речі зі столу. Я вже йшла в напрямку своєї кімнати по лівому крилу будівлі, як несподівано в коридорі пролунав голос нашого наставника: «Після занять чекаю в кабінеті всіх!» Хм...я не кваплячись на цю зустріч, забігла до своєї кімнати і поклала речі на ліжко. А навіщо кудись поспішати, ніби він скаже нам щось важливе, думала я дивлячись на себе у зеркало.

Ларі дуже подобалося це дзеркало: воно було величезне, поставлене при правильному освітлені, а внизу була намальована пташка схожа на ластівку. Хоча, можливо, ця пристрасть була викликана відображенням, яке вона там бачила.

В цей момент її вигляд не був втомленим, незважаючи на виснажливий перший день після відпочинку. По волоссю можна помітити, що цілий день вона провела на ногах: деякі золотисто-русі песики вибилися з її високого хвоста, але в її тигрових очах залишився помітний блиск, а ця посмішка повних уст додає привабливості її образу. Лара посміхнулась своєму відображенню ще відкритіше – і залишилася задоволеною. В цю мить, дивлячись на свою чарівну посмішку, в її пам'яті мимоволі зринули спогади: півтора роки тому всім учням було запропоновано підкорегувати зовнішній вигляд. Дехто з моїх одногрупників ліг під хірургічний ніж в надії виправити вади обличчя, я ж не пішла на такі радикальні зміни: скористалася послугами стоматолога, який виправив форму моїх зубів методом «штукатурки». Після тих вихідних дехто повернувся зовсім іншою людиною...Адже, працюючи з людьми, ми повинні виглядати ефектно, а краса - це все, що потрібно для першого враження і легкої довіри. В усій нашій роботі лише і відчувається підступ...

Вже виходячи з кімнати я побачила Ріаз, свою сусідку. Ох, як добре, що я запізнюся не сама.

-Ріаз, я бачу ти не дуже поспішаєш?-з посмішкою запитала Лара.

-Пф, та нафіг треба?!-фиркнула темноволоса дівчина. Лаурі подобався цей природній, як вона сподівалася, темно-коричневий колір з легким пурпуровим відливом. Її світло-зелені очі неймовірно вдало пасували до волосся. Завдяки такому поєднанню фарб вся зовнішність здавалася чимось прекрасним і загадковим...