Коли ти любиш людину, то намагаєшся забрати собі хоча б частину її болю. Чи принаймні просто знаходишся поряд, тому що кохання – це бути міцним плечем у складну хвилину.
– Гук-і, я всього на п'ять хвилин! – завірив Техьон, коли переступив поріг квартири Сокджина.
Через пів години простоювання в коридорі, Чонгук зрозумів, що п'ять хвилин для його хлопця – це вагон та маленький візок. Втім, йому не звикати.
Власник житла лише посміхнувся на чуже тяжке зітхання, мов, за що мені це все, й запропонував пройти до кухні. Джин винаймав квартиру разом з Техьоном, оскільки це було дешевше робити вдвох, з першого курсу й до моменту, коли друг вирішив з’їхатися з Чоном через трохи менше ніж рік стосунків.
Те й так практично жив у квартирі Гука, часто залишався на ніч, вже мав запасну зубну щітку й поличку в шафі. Тому лише поплескав очима та перепитав від здивування коли Чонгук, звичним сумісним ранком кинув: «Залишайся вже назовсім, чого як перебіжчик вічно». Ну, так й залишився.
По цьому всі його художні роботи за третій курс залишились у Сокджина. Перетаскувати всі рулоні паперу бажання в художника не було, однак наближалася сесія, що стала причиною гострої потреби у своїх картинах. Їх варто принести викладачу та показати працю, а це значило повід навідатися до Джина в гості.
Ось так Чон, що прийшов за компанію, й виявився з чашкою чаю в руках на маленькій кухні з жовтими шпалерами.
Стояла тиша. Настінний годинник мирно тікав. Чімін сидів у стінки на лавці з м'якою оббивкою, втупившись перед собою.
Сокджин прокашлявся й вирішив розбавити мовчанку розмовою.
– Е-е, як справи, Чонгук?
Пак на бентежний вигляд сонного з ранку друга, що чухає потилицю й все ще стоїть біля раковини, посміхнувся, відірвавшись від милування квітами на стіні. Він тут взагалі випадково опинився, просто у вільний від пар день втомився сидіти в гуртожитку.
– Не погано, – спробував видати Гук, від чогось відчуваючи себе незручно під поглядами двох друзів його хлопця.
Комічно виглядає з боку: дужий боксер стримує бажання вертітись на стільцю через занадто пильну увагу чахлих хлопців.
– Сподіваюся, не ображаєш нашого ТеТе? – жмуриться Чімін, заводячи стару пісню.
Він чогось все ще не довіряв Чонгуку. Вірогідно, це було через те, що Пак добре пам'ятав страждання Техьона після минулих відносин, й тому, як найкращий друг, який, як ніхто інший знає смак зради, щиро бажав йому тільки щастя.
А Чонгук, будемо чесні, на перший погляд, зовсім не здавався велелюбний зі своїм фірмовим поглядом, що знищує. Чімін в чужий монастир зі своїм уставом не ліз, при цьому, ставлячись з легким скептицизмом, але й не бачив, наскільки особливо м'яким й тактильним стає Гук вдома зі своїм Бембі.
– Дивись, не зроби в мені дірку, зірочка моя, – відповів Чонгук, хоча за прискіпливим тоном ховалося й інше. У нього з невідомої причини глибоко в душі є бажання, щоб близькі люди його коханого прийняли їх відносини. Це було цілком нормальне прагнення, бо для Кіма, здається, «злегка» шалені КПК були самими близькими людьми. – Все в нас нормально, живемо душа в душу, я його на руках ношу, він мені портрети дарує.
Сокджин, що повернувся до крана, щоб сполоснути склянку, так й завмер з ним. Вираз обличчя Чіміна витягся від здивування, втративши будь-який примруж. Він з глухим звуком поставив чай на скатертину й переглянувся з Кімом, емоції якого були майже ідентичними.
Чонгуку здалося, що в цих двох за одну мить відбувся німий діалог. Дивно та й тільки.
– Почекай... – Джин сів поряд з другом на лавку, й дві пари уважних очей вперлися в боксера. – Техьон. Подарував. Тобі. Портрет.
– Ну, а що такого? – дивується Гук, теж відставляючи напій в бік.
Його самовідчуття було схоже з ходінням по мінному полі з повним нерозумінням, на якому кроку рвоне. Може, Техьон не хотів, щоб про подарунок, вручений зовсім недавно, хтось знав? В художників же може бути на це зовсім інший погляд, й Чон менше всього хотів зачепити почуття коханого.
– Ого... – видихнув Пак, помахавши головою.
– Оце так... – у своїй манері погодився з ним Сокджин.
– Та що таке? – з натиском від нерозуміння запитав Чонгук.
Йому не подобалося залишатися в нерозумінні відносно важливих речей, що прямо торкалися Техьона.
– Та ти не турбуйся, для тебе це означає лише добре, – розуміючи, що лише даремно хвилюють хлопця, спробував заспокоїти Сокджин, для переконливості замахав руками перед собою. – Розумієш, наш ТеТе просто так ніколи й нікому...
– Ніколи й нікому, – для більшої впевненості затвердив Чімін, часто киваючи й нагадуючи цим іграшку.
– Не дарує портрети, – продовжив Кім. – Мутна історія там з його мамою, вона взагалі жінка дуже дивна, але Те сам розповість, якщо захоче. Суть у тому, що Техьон дарує портрети тільки в тому випадку, якщо його почуття до людини прям дуже....
– Дуже-дуже-дуже, – знову підкреслив Чімін.
– Глибокі. Ти не подумай, ми просто не очікували, що наш Техьон так сильно закохається. Значить, щось в тобі є, – Сокджин окинув Чона дивним поглядом, від якого той точно б подавився, якби чай, що повільно холоне в кумедній чашці з пандою, яка посміхається, не був забутий на столі.
Переварити почуте одкровення Чонгук не встиг – повернувся Техьон, тримаючи під пахвою декілька скручених ватманів.
– Виявляється, в мене стільки робіт на природну тематику, – з натхненням поділився Кім, – слухай, Джин, а в тебе що, новий сусід?
Чімін скинув брови, не перестаючи дивуватися. Ще тільки десята ранку, а він вже вражений до глибини душі!
– З чого ти взяв? – занервував господар квартири, вставши з місця й повернувшись до кухонної гарнітури.
Його друзі знали: якщо Сокджин ховає очі, значить, він щось приховує. Це був смішний лайфхак для них, який вони знайшли за довгі роки дружби й активно іноді використовують.
– У ванній є друга щітка й махровий халат, який ти ніколи не носив до цього, – в задумах протягнув Те, опираючись плечем об одвірок. – В тебе що, є таємний коханець?
– Боже!
Джин від неочікуваного мозкового штурму щодо доказів в його квартирі упустив тарілку в раковину. Благо, та не розбилася. Про себе студент прокляв чужу дедукцію, не знаючи, як тепер викручуватися.
– Це Намджу-у-ун, – в мить зрозумів Чімін, від нетерпіння дізнатися ледь не підстрибуючи на місці. – Так? Ти тепер з ним живеш, так?
– Айщ, – сердито насупився розсекречений Кім, й розвернувся обличчям до єхидних посмішок друзів. – Ось причепилися. Так, він іноді ночує тут!
– Я так і знав! Всі ці ваші перешіптування щось та значили, – урочисто підсумував Пак, радіючи, що в підсумку виявився правим.
– Та ти й сам не гірше нас, – тепер прийшов час знущатися Техьону, змусивши друга перестати посміхатися й застигнути в нерозумінні. – З Юнгі, я маю на увазі.
Чімін розширив очі й спершу навіть не найшов відповідь.
Як по закону підлості, роздався дзвін у двері.
– Я відчиню, – піднявся з місця Чонгук, вирішивши залишити трьох рибок, що оніміли, наодинці, й пройшов до дверей.
На порозі стояли Юнгі та Намджун, втупившись на нього. Прямо день здивування всьому, не інакше.
– А я дивлюся, Намджун в торговельному центрі недалеко топтався, – прийнявся розповідати Мін, закривши за собою двері й прийнявся роззуватися. – Мимрив щось, сказав, що в Сокджина друзі, – за завуальованою фразою ховався інтерес до одного відомого студента з поставленим ударом. – Ну, я з ним за компанію й зайшов. Привіт, Техьон.
За спиною Чонгука з'явився спочатку його хлопець, від чогось моторошно задоволений і все ще з роботами в руках, а вже за ним й маківки двох інших.
Джун відразу попрямував до господаря квартири. Став ближче, невагомо торкаючись пальцями вже знайомої талії, він нахилився й прошепотів:
– Вибач, він мене розколов. Я сподівався, що хлопці вже пішли.
Джин лише помахав головою й коротко стиснув чужу долоню, мовляв, все добре, колись все одно б дізналися.
– Ну, ми підемо вже, – якось загадково посміхнувся Те, переводячи погляд з хлопців, що тільки що прийшли, на своїх друзів.
– Чімін, – чарівно посміхнувся Юнгі, помітивши рожеву на цей раз маківку, що ховався за спиною Джина. – Привіт, гномик мій. Може, погуляємо?
– Ні, – буркнув у відповідь. – І ніякий я не твій гномик.
Сокджин не стримав сміх. Техьон й Чонгук почали натягувати кросівки, поки збочені любовні загравання продовжились.
– Хіба? – грайливо вигнув брову Мін, – У нас же кохання з першого погляду, вірно? Точніше, з першої бійки...
Пак відчайдушно намагався не соромитися. Цей нахаба, що наполегливо добивався свого й постійно звав на побачення, викликав в нього забуті після хворобливого розлучення відчуття. Симпатія з моменту першої зустрічі повільно зростала, й нехай Чімін знав, що чинити опір вже марно і серце давно вирішило, але все ще брикався. Юнгі, здається, ситуація абсолютно влаштовувала: йому подобалася навіть злість цього маленького гнома.
– В мене зір мінус один! – пробурчав Пак і повернувся на кухню.
Юнгі з задоволеною посмішкою пішов за ним.
– Давай, Гук-і, потрібно залишити їх наодинці, тут кохання твориться! – Техьон, до цього особливо не поспішаючи, потягнув свого хлопця за рукав.
Сокджин, що почув сказане, задихнувся від обурення через слова цього засранця.
– Обережніше, Джин, в мене теж спочатку іноді ночували, а тепер вже не просто ночівля пару разів на тиждень, справжнє співжиття, – пробурмотів наостанок другу Чон, одразу ж отримавши за це ліктем в бік від Намджуна.
Але той, хай і зніяковів через настільки очевидний натяк, зовсім не заперечував.
***
Того ж вечора, вже готуючись до сну, Чонгук згадав діалог на кухні й підняв погляд на Техьона, що перевдягався у піжаму з оленятами. Це був подарунок з натяком від самого Чона, хоча й сприйнятий з гумором через прізвисько, що причепилося, але все ж гаряче коханий.
Те ж помітив стан коханого, скоріше забрався під теплий плед до свого хлопця й притиснувся до його боку.
– Ти чого такий задумливий? – спитав, вплітаючи пальці в темне волосся й ніжно масуючи.
Гук не знав, чи варто підіймати батьківську тему бо, як відомо, вона достатньо болюча для багатьох людей, але все ж вирішився.
– Що там з твоєю мамою? – спитав Чонгук, перетягуючи свого оленя до себе на коліна й починаючи погладжувати руками м'які боки, відчуваючи, як Техьон на мить напружився після питання.
Але потім, очевидно усвідомив, що це його Гук-і та соромитися тут зовсім нічого, все ж розслабився й відповів, нехай й з відведеним поглядом.
– Я подарував їй портрет, а вона... – він запнувся, підбираючи потрібне слово. – Ну, знаєш, зовсім далека від мистецтва. Й досі не схвалює мій вибір професії.
Боксер, якому не потрібно було багато для розуміння поширеної серед дітей й дорослих ситуації, кивнув й залишив втішний поцілунок на щоці коханого. Чон не переставав гладити боки та спину, знаючи, що це заспокоює партнера.
– Я звик, що дорослих не змінити й навіть намагатися не варто, й давно не шукаю її схвалення, – продовжив Те, укладаючи обидві руки на широкі плечі.
Гук йому вірив. Кім вже доросла особистість, якій дійсно не потрібно схвалення батьків. Але також Чонгук знав, що кожній людині все ж потрібно відчувати себе коханою, знати, що його приймають будь-яким, зі всіма сторонами та емоціями. Він зрозумів це ще тоді, коли забив цвях у стіну квартири й повісив на нього подарований Бембі портрет, написаний талановито, а потім побачив чужі червоні щічки й всепоглинальну ніжність впереміш з подякою в очах навпроти.
Саме тому, Чон торкнувся пальцями підборіддя Техьона, просячи подивитися йому в очі.
– Всі твої роботи будуть для мене гарними, Техьон, – шепотінням дав обіцянку Гук прямо в відкриті губи перед тим, як солодко їх поцілувати.