Школа.Кохання

Репутація

- Думаєш варто?
- Так, я б не хотів щоб ти в таку пізню годину йшла додому сама.
- Добре, пішли.
Через темні доріжки, які освітлювались лише вивісками магазинів, ми з моїм не зрозуміло ким - Джексоном йшли не поспішаючи.
- Джексон?
- М?
- А а яких ми відносинах?
- А які ти хочеш?
- Це буде іронічно, і не правильно якщо ми будемо дружити.
- Для мене не існує правильно, чи не правильно, є лише те, що я хочу, і те, що потрібно зробити.
- І що ж потрібно?
- Ну, для початку зізнатися, що я був винен в цій ситуації.
- А потім?
- Ти повинна розлучитися з Техьоном.
Ця фраза мене здивувала.
- Чому це я повинна?
- Він, тебе використовував.
- Всенсі?
- Ти була для нього іграшкою. Черговою лялькою, і тепер, як ти можеш все ще так хвилюватися через нього?
- А якщо й він для мене був іграшкою? Ти про це не думав? - ледве стримуючи свої емоції, я промовила з тремтінням а голосі.
- Ну, якщо й так, то тобі повинно бути всеодно, а по тобі не скажеш, що тебе це не заділо.
- Знаєш хто цьому виною? Ти, Джексон... Якщо б ви не поспорили на мене тоді... Як я могла бути такою довірливою дурочкою?
- Мені прикро, що так вийшло... Що я зможу зробити, щоб ти не ображалась?
Я все ще мовчу, не знаючи, що сказати, мовчання буде найкращим методом не зірватись на нього.
- Хей? Не мовчи будь-ласка... - з тревогою і почуттям вини сказав він.
- Я хочу їсти. Купи мені щось для початку. - з посмішкою та голодом в очах сказала я.
Джексон посміхнувся, і ми підійшли до ларьку з їжею.
- Що ти хочеш?
- Я довірюсь тобі.
Ці слова прозвучали якось дуже сильно, неначе освідчення в симпатії, в тей момент, наші погляди зосередились один на одному, але через 2 секунди все пройшло. Ну ні, на цей раз все, досить на мене цих хлопців, я ще й не позбулась свого, теперішнього, якщо можна так сказати. 
- У вас така мила дівчина, вона іноземка? - спитала тітонька за прилавком.
Він вручив мені шашличок з курочки і як тільки я вкусила відповів:
- Так, вона з України. - подививши на мене теплим поглядом, і відкусивши свій кусочок курочки.
"Щось мені не по собі. Невже? Ну ні, ніякої романтики і відносин. Не сьогодні".
Ми сіли на лавочку біля дитячої площадки, і продовжили їсти.
- Мм, так смачно!
- Нема за що.
Сидячи вдвох, тоді ми просто мовчки смакували їжею, поки не доїли все. Не знаю чому, але ця тиша, вона була корисною для мене. Мабуть і справді важливо, коли дві людини можуть побути без лишніх слів.
- Ну все, ми прийшли.
- Оу точно - я задумалась над тим, що Джексону треба ще десь переночувати і відчула себе винною, бо саме через мене, він має вештатись десь до ранку. Куди ти підеш?
- Навіть не знаю, мабуть погуляю десь.
- Пішли зі мною - тихо сказала я.
- Що? Хочеш щоб я залишився?
- Так, переночуєш, а завтра підеш додому, а потім в школу.
-Добре, як скажеш.
Я відчинила двері і ввімкнувши світло, ми піднялись на другий поверх.
- Сходи в душ ось тобі полотенце.
- Дякую. А ти з всіма гостями так люб'язнуєш, якщо так, то я стану приходити частіше...
- А ти всім дівчатам життя рятуєш?
Джексон посміхнувся, після чого забравши полотенце, пішов.
Я дала йому постільну білизну і сказала, щоб він спав в кімнаті для гостів.
Ранок! 6:45
Я вийшла зі своєї кімнати, і потім знову зайшла, щоб перевдягтись, не буду ж я перед Джексоном в ночнушці ходити.
Я вирішила зайти в його кімнату, яка була порожня, потім я спустилась вниз, і знайшла його тут.
- Ти не втік?
- Ні, а повинен?
- Можеш іти, тобі ще треба зібратися до школи.
- Можливо сьогодні, ми підемо в школу разом?
- З чого б це? - сказала я попиваючи щойно заварену каву.
- Зараз... Тобі потрібен друг, ти ж хочеш виправити свою репутацію?
Лише на хвилину я задумалась, але потім зрозуміла, що це не найкраща ідея.
- Ні, не треба.
- Ти впевнена?
- Знаєш Джексоне, не треба з себе строїти ангела, ясно? Я й без тебе чудово справлюсь, добре? А тепер залиш мене будь-ласка одну.
Джексон лише  стиснув зуби, і в поганому настрої пішов з дому, гупнувши дверима.
- Так! Так йому і треба!
Я пішла в свою кімнату, і почала збиратися, ввімкнув музику майже на все.
Сьогодні, мій настрій заполонив сірий колір, тож я вирішила ігнорувати будь які прояви індивідуальності та висловів з мого боку, особливо на агресію.
По дорозі в школу, я вирішила перевірити ІG та інші соціальні мережі, де було багато повідомлень. Деякі від дівчат, не зрозуміло яких, ну а найочікуваніші від Техьона… він написав, що між ними з тією дівчиною нічого не було, що він просто ревнував.
Т: Твій час вирішувати, що буде далі.
Я проігнорувала його повідомлення, я просто не знаю що відповісти, та ще й ситуація з цими дівчатами які приходили мені відомстити за Техьона виводить мене з себе. Спина ще досі болить, що ще більше бісить.
Сьогодні я хочу побути не помітною для всіх простою дівчинкою.
Зайшовши в клас, як не дивно, мене ніхто не чіпав, ніби то вся історія залишилась позаду, і тим паче Лі, підсіла до мене з однією розмовою.
-Хей, виглядаєш погано.
-Мм, взаємно. Щось хотіла?
-Так, як бачиш всі забули.
-Це трішки дивно.
-Оу, так ти не знаєш?
-Що саме?
-Ну, Джексон, він...сказав, що це був розіграш, і щоб всі хто почав на тебе гнать, вибачились.
В мене немає слів. Як він міг заступитися за мене? Якщо це правда, то... А що тоді? Це ж нічого не міняє чи не так? Але чому тоді я почуваюсь винною перед ним? Не розумію.
Джексон все сидів на своєму місці, і так, як я сиділа на останньому ряду, дозволила собі лягти на парту, але мій погляд ніяк не відставав від Джексона, навідмінну від мене він сидів біля вікна, не зосередженим він так і просидів весь урок, то дивлячись в вікно, то в телефон, один раз, навіть зпалив мене своїм поглядом, після чого, я більше не змогла відволіктись від уроку, мені було боляче дивитися на нього. Він змінився... Я згадую першу зустріч з цим як здавалось самозакоханим дурнем, і мені важко повірити, що він йде на це, заради мене, признати що був не правий.... Хоча я можливо себе накручую.
На перерві я вирішила поговорити з ним.
-Давай вийдемо?
Джексон схрестив свої руки, і дививщись в вікно, відповів:
-Ха! Раніше це були мої слова. Чи не так? - своїм гострим поглядом, він все-таки подивився мені в очі. Пішли.