💜 Новенька 💜

Розділ 47 😕

Пройшло два тижні. Моє життя більш менш налагодилось. Мати перебісилася і тепер я мала час, аби віжвідувати репетиції, правда дуже мало. Інколи для цього доводилося прогулювати уроки. За тиждень Різдво, а головне - коцерт.
Ми з Джейком ішли пішки в репетиційку. Це було довго, але весело. Я мимоволі згадувала, як я перший раз ішла сюди, шукала дорогу, більше того - заблукала. Здавалося це було так давно і в той же час, ніби вчора. Скільки всього відбулося за ці кілька місяців...
- Я так скучила за снігом, - замрієно сказала я.
- Снігом? - перепитав Джейкоб.
- Так.
Теплі спогади накрили мене з головою. Мені пригадався холодний зимовий день. Як ми з батьком співали на вулицях Нью-Йорку, а потім на зароблені гроші, він купив мені тепле какао. Потім ми гралися в сніжки. Цей день був таким простим, але в той же час, таким чарівним.
- Ну-у, у нас тут з цим проблеми, - насмішкувато відповів друг.
- Я помітила, - посміхнулася я.
Ми зупинилися в кафешці і взяли з собою какао. Попиваючи напій, ми зайшли в репетиційку.
- Привіт, - радісно сказала я.
- А-а-а, - запищяла Делія. - Привіііт, - дівчина підбігла до мене та обійняла, мало не виливши мій какао.
- Блудний син повернувся в сім'ю? - сказав Марк. Хлопець підійшов і теж обійняв мене.
Коли друзі розійшлися я помітила Пейтона, що щойно вийшов з кухні. Він оцінювально подивився на мене і на Джейка. Ми двоє все ще стояли в верхньому одязі.
- Привіт, - вичавив з себе він.
Після нашої розмови в коредорі хлопець ще кілька разів намагався зі мною поговорити, але я постійно не давала йому вставити і слова.
Я зняла сіре пальто, поклала какао на стіл і рушила до свого стільчика.
- Народ, у мене небагато часу, тому давайте, починаймо.
Я взяла до рук гітару. Струни ніжно лоскотали пальці. Тепло розлилося моїм тілом. Я заграла мелодію і вже приготувалася співати..
- Ти запізно вступив, - перервав всіх Пейтон.
- Добре, вибач, - вибачився Джейк, адже соліст звертався до нього.
Ми почали спочатку. І знову всіх перервав блондин.
- Джейкоб!
- Та що таке? - обурився гітарист.
- Ти взагалі слухаєш когось?
- Пейтоне, я нормально вступаю.
- Якби це було так, я б тобі і слова не сказав.
- Він вступав нормально, - вступилася за друга я.
- Що? - Пей був здивований.
- Це правда чувак, - сказав Марк, але Пейтон дивився тільки на мене.
- Він вступив пізніше, - наполягав він.
- А може це просто твої нерви, - злісно сказала я.
- Що?
- Що чув!
- На кого нервуватися, на тебе і твого нового хлопця?
- Що? Ти з глузду з'їхав?!
Всі в репетиційці застигли і спостерігали за нами.
- А що не так? Ти думаєш я сліпий?
- Так! А ще дурний ревнивець!
- Та він тільки й чекав поки я помилюся, він це все підстроїв. Ти що не розумієш?
- Ага, знадчить тебе це все заставили сказати, а ти такий бідний і нещасний, - прокричала я.
- Та до чого тут це! - зірвався на крик Пей. - Ти не мала це почути! Він спеціально все підствоїв!
- А що я мала почути?! Та я щаслива, що Джейк відкрив мені очі!
- Очі? А ноги він тобі не відкив?
Моє обличчя перекосилося від злості. Я дала хлопцю пощочину. Ще сильнішу ніж минулого разу. Його обличчя почервоніло. Він ніби оговтався:
- Кетрін, вибач, - хлопець хотів схопити мене за руку, але не встиг.
Я вже зірвалася з місця та побігла до виходу.
- Я з тобою, - Джейкоб швидко залишив гітару і побіг за мною.
- Ти нікуди не підеш! - злісно кинув Пейтон.
- А хто, ти мені вкажеш?! - пихато відповів він.
Марк і Делія вже розуміли чим це завершиться, тому стояли схиливши голову.
- Так я! - хлопець грубо схопив його за плече та розвернув до себе. - Навіщо ти це зробив?
- Що? - насмішкувато відповів Джейк.
- Ти знаєш що.
Джейкоб посміхнувся і промовчав.
- Та я ненавиджу тебе! - прокричав Пейтон і з усієї сили врізав брюнету в ніс.
Джейк зігнувся. З носа капала кров.
- Так, стоп, чувак, ти чого, - до Пейтона підбіг Марк і почав відтягувати його від Джейкоба. Та це вдавалося йому з важкістю.
- Я ненавиджу тебе! Це все через тебе! Ти знав, що я не дам їм іншу відповідь! І ти прекрасно знав, що для мене ці слова нічого не означають! Ти це знав! - кричав пручаючись Пей.
- Кетрін, будь ласка повір мені. Я не хотів. Я...я...я люблю тебе, - він схилив голову і перестав пручатися.
Після його слів запала мовчанка. За кілька митей я нарешті заговорила:
- Шукайте нову солістку.
Я пійдійшла до Джейка, обхопила його за талію і пішла до виходу.
Пейтон дивився на мене мокрими, сумними очима. Він всім своїм виглядом кричав, як йому боляче. Але два раз в одну річку не зайдеш.
- Кет, - я обернулася на голос, - може не гарячкуй. - Проказав Марк, все ще тримаючи Пея. Та здається це було ні до чого. Він був просто вбитим.
- Ні, Марк. Це остаточно, - з важкістю на сереці промовила я. - Дякую вам, - проказала я на прощяння. - За все!
- Пішли, - прошепотів мені біля вуха Джейкоб.
- Так, - хрипким голосом погодилась я.
Ми підійшли до дверей гаража. Ті ж двері, через які я вперше зайшла в репетиційку і зіштовхнулася з Пеєм. Тут почалася моя казка. Я нарешті повірила в чудо та відчула себе вільною. Але, нажаль, вона завершилася.
Я не випадково залишила тут свою гітару. Сьогодні був останній день в моєму житті з музикою, з гітарою, з піснею, з Пейтоном.