Прогуляємось?

466 32 3
                                    

Отже, зараз неділя, і мені треба зібратися, щоб завтра піти в школу, і я гадаю, що треба забути про Техьона, до тих пір, поки він не подзвонить до мене, так! Я ж не приступна.
Цілий день я пролежала в ліжку, і дивилась ланкорни, поки вже під вечір, на мій телефон не прийшло повідомлення:
Д:Спиш?
Я:Ні
Д:Можеш вийти?
Повідомлення було від Джексона, і відтягнувши шторку на кухні,побачивши його я швидко нафарбувалась тушшю, і причесалась гребінцем, після чого відразу вийшла до нього, в піжамі на крильце, він приглушив мотор, і прикріпивши шлем на мотоциклі, підійшов до мене.
-Хей, привіт!
-Привіт, не хочеш - Джексон мені посміхався, і показавши рукою на дорогу, Немов заманюючи - прогулятись?
-Можна, але мені потрібно переодягтися. Заходь, почекаєш.
Джексон, без лишніх слів зайшов до мене в дім. Нащастя, я повбирала перед його приходом. Все було майже чудово, але загубившись в думках, я не помітила як він піднявся на другий поверх разос зі мною.
-Стоп, Джексон?
-Щось не так? Хотів лише глянути на твою кімнату.
-А, ну добре...
Ми зайшли в мою кімнату, і Джексон зачинив за собою двері, але мене це не злякало, це ж Джексон! Він не зможе мені нічого зробити, ми ж друзі.
-Ну, і що у вас з Дунг? - спитала я вибираючи одяг, в приліжковій тумбочці на сьогоднішню прогулянку з ним.
-Ха, а що? - Джексон сів до мене на ліжко. - ревнуєш?
-Кого? Її?
-Ха-Ха, навіть так?
Джексон, прикусив свою губу, і я щоб він не ображався, попросила його:
-Слухай, я ж перевдягатись буду. Може вийдеш?
-Та що я там не бачив?
-А щось бачив?
Він промовчав, і ліг на ліжко боком.
-Я дуже втомилась, прояви гостинність, дай хоч полежать.
Я зітхнула, і подумала, що просто повернусь до нього спиною, він і так нічого не побачить.
-Слухай, а ти спілкувався з Техьоном?
-Так, а чому питаєш?
-Він повинен був мені написати, але не зробив це.
-Ха, так ти хвилюєшся, чи ревнуєш його?
-Чому б мені ревнувати?
-Ну, не знаю, мій друг, доволі впливовий, і він може отримати майже все...якщо захоче. І не буде сюрпризом, якщо ти будеш його черговою іграшкою.
-Та ти що? Джексон, не знаю чому ти мені це все кажеш, але я прошу тебе зупинитися...
-Ну, якщо навіть просиш...
Я вдягла ліфчик, а за ним і кофту з джинсами.
-То що, прогуляємось?
-Пішли!
Ми вийшли з Джексоном на вулицю, і йшли в сторону міста.
-Джексоне, можна питання?
-Ну давай.
-А що у тебе з Чон Дунг?
-Ха! Хіба мої відносини тебе цікавлять?
-А не повинні? Ти ж мій друг!
-Ну, я чесно відповім на твою питання, якщо щось отримаю взамін.
Йшовши з лівої сторони від мене, Джексон легенько посміхався.
-А що ти хочеш?
-Проведеш зі мною цей вечір?
-Як друзі?
Він простягнув мені свій мізинчик і ми потиснули їх.
-Як друзі!
Я розсміялась, і помітила що атмосфера між нами стала набагато теплішою.
-Ну, якщо бути чесним ... То з Чон Дунг у нас впринципі нічого і немає.
-Як це?
-Розумієш, ми дружимо занадто довго, втрьох з Техьоном, і... Вона мені як сестра, між нами не може бути нічого.
-Але ж Джексон! Ти подобаєшся їй!
-Я багато кому подобаюсь, і що мені з усіма зустрічатись???
-Але... Вона ж буде страждати від такого.
-Я знаю, але думаю, що вона переживе.
-Ти безсовісний Джексон.
-Знаю... - він достав цигарку і почав підпалювати.
-Гарна запальничка.
-Правда?
Не знаю чому, але запальничка й справді привернула мою увагу, чорна, матова та обрамлена лише одним кристалом, який був звичайно, не справжнім але щось в цій запальничці все ж таки було...
-Тримай, буде тобі на згадку.
Джексон поклав мені запальничку в долоні, і продовжив всмоктувати гіркий дим.
-Дякую, так кажеш ніби збираєшся від мене піти?
Як відповідь, Джексон лише залишив мені посмішку, не приділяючи цьому уваги.
-Ось, прийшли!
-В школу?
-Так давай...
Він переліз через невисоку огороду, і ми пішли попід стінами школи, шукати вхід.
-Джексон, що ти робиш?
-Тихо. Довірся мені!
Ми говорили пошепки, і потім, через двері в які ми ледве не знайшли, проминув яскравий білий промінь від ліхтаря.
Джексон взяв мене за руку, і ми присіли на підлогу. Потім, він подивився на мене краєм ока, і посміхнувшись різко встав і відчинив двері, ми потихеньку піднялись на 2 поверх, а потім на дах, де вже могли спокійно говорити.
-Ну, і навіщо ми сюди прийшли?
-Не знаю, хотів зробити цей вечір трішки особливішим.
Я підійшла до нього, і сіла на бортик.
-В тебе це вийшло.
-Настю, я повинен тобі дещо сказати.
-Ну, я тебе слухаю.
-Ми з Техьоном влаштували на тебе парі.
-Так, знаю.
-А ще, Техьон для мене як брат, і я не потерплю, щоб його хтось ображав крошка!
-Хаха, ти це серйозно?
-Так... ти мені ще спочатку сподобалась, бо ти кмітлива дівчинка і надіюсь, ти мене не розочаруєш.
-Ти впевнений, що хотів сказати саме це?
-Так! Саме це.
"Ні."
-Добре, я візьму до уваги.
-А що, що ти хотіла почути? Ха, дай здогадаюсь, можливо освідчення в коханні?
-Заткнись, Джексон.
-Спустись на землю дівчинка, знать би чим це ти Техьона так зачепила... Ні манер, ні культури, ні поваги до старших. Так може, ти хороша в ліжку?)
Джексон підійшов до мене, відтягнувши рубашку, щоб було видно половину його оголеного тіла, та почав дивитися мені прямо в очі.
-Так може... - він поклав мою руку до себе на оголену частину нижче шиї -продемонструєш?
Я вихопила свою руку, і замахнувшись правою, дала йому сильного ляпаса. Після чого без слів побігла по школі навулицю, а потім додому.
Прийшовши додому, я вирішила відразу ж зателефонувати своєму хлопцю.
1...2...3...4 гудок...
-Ало?
-Ало, Техьоне? Де ти був?
-О, привіт! Вибач, я дуже завантажений, весь в роботі останнім часом...
-Коли ти приїдеш додому?
-Днів через 3-4, а що? Скучила вже?)
-Не скажу.
-Мм, ти там як взагалі? Ніхто не ображає мою крихітку?

Школа.КоханняWhere stories live. Discover now