Ти знаєш хто я?

25

Вперше я просинаюся в 2 годині ночі, щоб піти на роботу. Це так важко. Після прийняття ванни я одягнула синю блузу, і білу спідницю-карандаш.

Це досить ніжно й елегантно. Своє волосся я зібрала ззаду і заколола. У сумку я положила зарядне, та всі інші потрібні речі для дівчат. І головне - наушники. В 2:40 я виїхала з доми. І приїхала рівно о 3. Я очікувала що нікого не буде, і це був жарт. Але ні, офіс працював, і було машин із 10 іще. Я зайшла в офіс, і пройшла до ліфту. Натиснула кнопку і чекала. Позаду почула голос:
- Вітаю, Емілі.
- Я думала це жарт.
- Якби я хотів пожартувати, то сказав би приїхати до мене додому.
- Може ти повернешся до мене обличчям? Або якщо ти не проти щоб я дивився на...
Я перебила його, бо підійшли ще люди до ліфту - я слухаю.
- Можливо підемо до мене в кабінет?
- Нам є що приховувати?
- Ну взагалі-то...
- Гаразд все. Я зайду.
Двері ліфту відчинилися і почали заходити люди, і мені, Едварду та ще комусь не вистачило місця.
- Я надіюсь це буде швидко.
На цей раз все досить швидко обійшлося. Та в ліфт зайшли лише я і Едвард, а та жінка кудись пішла. Це буде досить незручно.
- Емілі?
- Так?
- Ти так рано прийшла,бо їдеш зі мною у відрядження. Точніше на зустріч. І ти обов'язково маєш бути.
- Ти не міг раніше сказати?
- Та ні... Якось не думав навіть.
- Супер.

Едвард
Я навмисне зупинив ліфт. Вона виглядала так чудесно і так невинно. Ця її дівоча невинність зводить мене. Я хотів її взяти вже і зараз. В цей момент я схотів зробити з нею якесь непристойне діло. Ахх ця дівчинка мене вже мучить. А ще її недоступність. В мені загарілося бажання, бажання її тіла. Цей звіринний інстинкт пробудився в мені. І що дивне, я не відчував його ніколи, до цього моменту так сильно. У мене було вже сотні дівчинок "на ніч", і ніхто не пробуджував у мені нічого подібного. Вона перервала мої думки.
- Це що?! Чому ми зупинилися?
- Певно збій.

Емілі
Його погляд нагадував звіринний. Що з ним? Він злий? Чи хвилюється? Та все ж він виглядає так спокусливо... КОстюм виглядав на його шикарному тілі(чомусь у цьому я впевнена) прекрасно. Його губи так виглядали чудово. Я просто наглядала за їхніми рухами, коли він говорив, і в якийсь момент я схотіла навіть спробувати їх на смак, поцілувати...
Стоппп... Що це за думки?!?? Емілі схаменися. Мій розум оволодів мною.
І ось ліфт запрацював і ми рушили далі. Та зупинився він на 10 поверсі, і зайшли люди. Вони так бурно зайшли, що аж я мусила віддійти. І опинилася перед Едвардом. Я відчула його жаркий подих. Він змусив пробігтися мурашкам по всьому моєму тілі.
- Тобі холодно? - нахилився він до мого вуха.
- Так, трохи є - збрехала я, - двері ліфту відчинилися і війнуло холодним повітрям.
- Треба тепліше одягатися. - і зняв свого піджака та накрив мене, так що його холодні пальці торкнулися мого тіла.
- Дякую, та не варто було.
- Будь ласка, іди відразу зі мною в мій кабінет.
Двері відчинилися, знову не на нашому поверсі, і ми нарешті піднімаємося до 17. Самі.
Я відчула його парфум. Його солодкий запах, і одночасно мужній. Мені сподобалися. Хоча скажу, досить скептично ставлюся до запахів.
Ми приїхали до потрібного поверху і вийшли. Нікого не було, і ми просто пішли до кабінету.
- Що це за зустріч?
- Ділова. Із нашими партнерами. І ти мені потрібна з усіма своїми здібностями, - він подивився на мене, таким поглядом, як лише ми двоє розуміємо про що говоримо. Ну це так і є.
- Так, а що треба мені робити?
- З тими людьми ми хочемо розпочати спільний проект, і повинні бути певні, що вони надійні.
- А який план дій?
- А що запропонуєш?
- Що на рахунок вечері? Де я - твоя подружка, яка нічого не розумію, а потім вже як піде.
- Ну можна спробувати,- і знову з'явилася його посмішка.
- Але мені потрібні кілька мікрофонів, камер, та інших дрібниць.
- Окей все буде.
Він підійшов до якоїсь шафи, відкрив її ключем, та дістав сейф.
- Ось це тобі.
Він положив його на стіл, і я відкрила.
Всередині були різні дрібнички, потрібні для діла.
Я усміхнулася.
- Ось, дякую,- я посунула йому піджак, бо тільки що додумалася його повернути.
- Будь ласка,- взяв і положив на крісло.
- Коли ми виїжджаємо?
- Через 30 хвилин. Ми довго їхатимемо, може повечеряємо?
- Скоріше це сніданок.
- Можливо - і почав сміятися він.
- Тут кафе працює?
- Ні ми поїдемо в інший ресторан.
- А встигнемо?
- Зустріч почекає.
- Ти ж спішиш?
- Ідемо вже.
Я хотіла взяти сейф, та Едвард взяв його та поніс.
- Іди швидше, а то ми запізнимося, Емілі.
- Та я іду, іду.
Ми вийшли із будівлі, і я хотіла йти до своєї машини:
- Емілі, ти їдеш зі мною в одній машині. Моїй машині.
- Але..
- Мені тебе довго чекати?
- Чому я маю їхати в авто з невідомим чоловіком, якого знаю лише десь 24 години?
- Так, або ти зараз сідаєш спокійно, або , силою запхаю.
- Окей, ладно...
Вже в машині...
- Чому з тобою так важко?
- Зі мною важко? Хах.
- Та, ти ніколи не слухаєш.
- А чому я маю слухатися?
- Певне, тому що ти працюєш на мене?
- Але я маю свою думку, і якщо мені щось не подобається то я це так і кажу.
- Хлопці не люблять коли їх не слухають.
- А то що?
Він хитро посміхнувся
- Буває по-різному.
Ми зупинилися біля ресторану.
- Виходь, бери з собою лише телефон, але не думаю, що він тобі зараз треба
- Гаразд, ааа..?- він перебив.
- Давай швидше.
Я вийшла і він закрив авто.
Ми пройшли до зали і пішли ще кудись.
- Куди ми йдемо?
- За vip-столик.
Едвард сказав щоб нам принесли щось поїсти не важке, не вказуючи ні на що.
Ми поїли, та вийшли, за рахунок ніхто нічого не казав. І я трохи здивувалася, та нічого не стала питати.

В дорозі.
- Ми їдемо лише на один день?
- Якщо вони чисті то на 3, якщо ні, то на 2.
- А де житимемо?
- В готелі.
- Надіюсь не разом в готелі?
- Це можна виправити буде в любий момент, якщо цього захочеш.
- Виправити що?
- Ти задаєш багато питань.
- Можна одне лише?
- Давай.
- Навіщо ти так пришвидчував мене, якщо всеодно зустріч буде ввечері?
Він лише посміхнувся.
- Подобається коли ти слухаєш мене. Рідко буває.
- Ах так?
- Ага.
- Тебе рятує лише те, що ти мій начальник.
Він почав сміятися, і я йому у відповідь.
Якось незамітно для себе я заснула...

Не знаю скільки часу пройшло, але хтось мене будить.
- Ей, соня вставай.
- Ми вже де?
- В конференц-залі.
- Як?!- я піднялася і переляканими
очима намагалася розгледіти Едварда і все навкруги.
- Та я жартую, зараз ми під'їдемо.
- Ти так не жартуй.
- Заради того, щоб побачити ще раз твій переляканий вираз обличчя, то можна.
- Ну-ну.
- Я ж зовсім речей не брала.
- Я знаю.
- Тобі принесуть твій одяг на вечерю.
- Дякую.
- Як спалося?
- Досить зручно і добре.
- Це добре. Ти мило спиш так, - я лише посміхнулася.
- Я нічого не говорила?
- Та розказала кілька секретиків.
- Що??
- Так, але я краще буду мовчати.
- Ні, розкажи.
- Ну так скажемо... Я не розкажу просто так.
- Ну й іди ти.
Я обернула голову до вікна.
- То ти вже остаточно на ти перейшла?
- Та, я не говорила б тобі таке, якби зверталася на ви.
Далі тривала хвилина мовчання.
- Все ми приїхали. Виходь.
Ми вийшли з машини і пішли в готель. Потім поселилися в номери. І наші номери сусідні.
Відразу я прийняла душ і одягнувши халат вийшла на балкон. Я розглядала місто і, коли повернула голову вправо побачила Едварда.
- Ой.
- Там одяг в шафі.
- Добре.То на котру ми йдемо?
- На шосту годину. У цьому готелі.
- Добре.
Пішла у свій номер. Тут була ванна кімната, спальня, гостинна. У шафі я взяла нижню білизну, і одягнула її.
Я не виспалася, тому поставила годинник на 12. Потім ще треба буде поїсти. І заснула...