Не зустрічаємось...

837 53 4
                                    

Я не знаю, що сказати, та і взагалі, чому я вважаю за потрібне оправдовуватися перед ним?
Джексон підвинув свій стілець до мене, та начав дивитися мені прямо в очі, в мої карії своїми ...
—І не соромно тобі?
"Ааа, мені здається, він вже задавав це питання? Дежавю?"
—А повинно?
—Нуу...
Джексон поклав свою голову підперши її своєю правою рукою, та нахилив її, щоб говорити, не зводячи з мене очей.
—Я думаю повинно... Так, як я вкрав твій перший поцілунок, і ти мене так швидко забула... Так, тобі повинно бути соромно!..
—Ха, не знаєш, що й сказати? - питає Джексон.
Після цих слів, Джексон підняв свою голову, та розчарованно подивився на мене.
—А знаєш, ти сама винна...
Я не витримала те, наскільки нахабно вів себе Джексон по відношенню до мене, та пішла від нього, а він, так і залишився сидіти в цьому нудному класі.
Як тільки я вийшла з класу, то у поспіху, не помітила хлопця, який йшов в моєму напрямку. Так вийшло, що я його зачепила, та в нього розсипались документи. Словами не описати як мені було соромно.
—Вибачте!
Сказала я, після чого швидко почала збирати документи, він, звичайно приєднався, та краєм ока, я встигла його трішки розгледіти. У нього було русе волосся, та насправді, я тільки його волосся, та плечі змогла побачити.
—Ти, краще дивись куда йдеш, а не літай в хмарах.
—Перепрошую?
—Що почула!
—Ти мені грубиш?
—Ой, дівчинко, це я ще вічливий з тобою, так, що будь вдячна, лялечко.
Я проігнорувала його слова, та зібравши останні папери, віддала, і пішла.
Дзвінок!
Першим ділом, зайшовши в клас, я побачила мою однокласницю, яка щось дуже мило спілкувалася з Джексоном, сидівши на парті біля нього. Я швидко пішла до Чон Дунг, та сіла до неї.
—Привіт! - сказала з усмішкою Чон Дунг.
—Привіт!
—Аа, це Кім Лі.
—Це мені ні про що не каже.
—Насправді, це дивно...зазвичай Джексон не дозволяє нікому сидіти біля нього.
Я здивувалась, що Чон Дунг так багато знає про нього. Ця Кім Лі, вона красива,  та, я тільки побачила її довге, чорне волосся.
—Настя, ти така засмучена...
—Та ні, все добре!
Тоді, Чон Дунг звернула увагу на Джексона, який ще досі про щось говорив з цією Лі.
—Діло в ньому?
—Так, в кому діло? - повернувшись до нас, спитав Джису.
—Хто винуватець твого настрою? - за ним, спитав Чхве.
Я посміхнулась, та навіть трішки засміялась.
—Ей, все добре, у мене чудовий настрій!
—Ну, так тримати...
—Так, дивись, щоб він у тебе не зіпсувався після уроку історії...
—Це точно! - підтвердила слова Чхве, Чон Дунг.
Потім побачивши вчительку історії, Джису, та Чхве повернулися за свою парту, та піднялися, як і всі учні.
—Добрий день, сідайте!
Ця вчителька... на перший погляд, вона зла, та, не буває ж злих людей? Просто, в неї шось з настроєм...
Вона побачила мене, і щось запитала, нащастя я відповіла правильно.
"Хах, це було страшно..."
Хвилинки через три, в школу заходить вчитель, та урок розпочинається..
Як не дивно, цей день проходить дуже швидко, та весело, ми з Чон Дунг, і з хлопцями з передньой парти постоянно про щось говорили, навіть на уроках. Та час від часу, я поглядувала на цю Лі. Було дуже не удобно, коли ми з Джексоном зустрічалися поглядами.
Все, уроки скінчились, та ми знову домовляємось з Чон Дунг, йти додому разом. Але виходячи з школи, Чон Дунг спам'ятала, що їй сьогодні треба їхати на гурток,  і мені приходиться йти додому саменькій.
Пройшовши вже половину дороги, мене здивував Джексон, який просто підійшов до мене, та почав йти поруч.
—Настя, нам треба поговорити!
—Ну говори, якщо тобі треба.
—Ти, ти і далі збираєшся зустрічатися з Те?
"Та, як ти не можеш зрозуміти, не встрічаємось ми з ним! Але, добре, думай як хочеш!"
—Не твоє діло!
—Знаєш, він взагалі-то мій друг, і мені є до цього діло.
—Ми не зустрічаємось... - якомога тихіше сказала я.
—Що?
—Не зустрічаємось ми!
Я вже дохожу до свого дому, та Джексон вирішив мене зупинити, завівши в провулок між моїм домом, і домом сусідів. Цей провулок був дуже довгим, та вузьким, я гадаю, що туди ледве могли б вміститись три людини.
—Перший раз ти мене обрадувала своєю новиною.... Я тобі віддячу!
—І яким це способом?
Зараз, Джексон прижав мене до стіни, кріпко тримаючи свою руку з правого боку так, що у мене немає змоги вибратися. Моє серце, воно дуже швидко б'ється, та я не можу обдумати ситуацію.
—Давай, я...я поцілую тебе?
Я не встигла відповісти на його питання, так, як він закрив мій ріт своїм поцілунком...
"Але, але, у нього ж є ця Лі, тоді чому він цілує мене?"
Ні, ні, я так не можу, але кожний раз коли хочу відмовитись, то його солодкі губи, та темно карії очі мене зупиняють...
"Ні!"
Коли я нарешті рішилась, то відштовхнувши Джексона від себе, та прикриваючи губи рукою, без лишніх слів, побігла додому.
Зайшовши за ворота, я відчула безпеку, і тепер йшла повільно, та зі спокоєм, відчиняти двері. Та майже зайшовши в дім, я почула, що Джексон стукнув рукою, по стіні з провулку, та потім пішов швидким кроком. На моєму лиці з'явилась посмішка.
"Хах, от бачиш Джексон, я тобі не цукорна дівчинка яка розстане від поцілунків..."
Провела я цей вечір в своїй кімнаті, виходячи тільки на вечерю до брата, та батьків...
Ранок!П'ятниця!
Нарешті останній день школи...

Школа.КоханняWhere stories live. Discover now