І не соромно?

2.3K 89 13
                                    

Привіт! Я Настя, та можливо найщасливіша дівчинка на землі...
Моя сім'я... Тобто ми, переїзджаємо в саму чудову країну в світі, а саме в Корею.
Насправді, я зраділа не тільки тому, що це моя мрія. Я вже пів року вчуся в 10 класі, і мене ніяк не можуть прийняти мої однокласники, за весь цей час у мене не з'явилося жодного друга.
Я надіюсь, що в Кореї все буде по-іншому.
Взагалі-то, це не так і страшно, що у мене немає друзів, я люблю бути на самоті.
Ось і настав день переїзду, а точніше перельоту, летіли ми з Києва в Сеул приблизно 13 годин. Та, для мене цей час пройшов дуже швидко, я одягла навушники, дивилась у вікно, і слухала музику.
"Новий клас...нові однокласники...нові друзі...нові вчителі...Може в цей раз все вийде? Буду надіятись на краще."
Ось ми і приїхали в Сеул. Зараз, ми з моєю сім'єю розглядаємо наш будинок, та вирішуємо кому яка кімната достанеться. Моя нова кімната на другому поверсі.
Взагалі-то, тато купив будинок, так, як прогнозує залишатися в Кореї як найменше на 3 роки. Да, і грошей у нас більше ніж достатньо, краще купити дім, чим знімати.
Мене треба влаштувати в школу сьогодні, щоб завтра, я вже в неї спокійно пішла, і почала своє навчання. Зараз 4 години вечора, сьогодні понеділок. Тато зі мною заходить в кабінет директора, подає мої документи на навчання, а він тим часом викликає мою майбутню класну керівничку в кабінет. Ми з нею знайомимось. Насправді, вона нічим не відрізняється від минулого класного керівника. Їм років по 50, і обоїм плювати на своїх учнів, але вони підтримують авторитет школи, і класу.
Ось і перша ніч в Кореї, завтра важкий день.
Щоб ви знали, то я найбільше в житті не люблю бути новенькою.
Насправді, я зовсім не хвилююсь, ми з сім'єю дуже часто переїзджали, але лише по Україні, в Кореї, і мова інша, і взагалі все!
Ну, доживем - побачим...
Ранок. Сьогодні дощ...
Я дуже швидко зібралась, надівши спідницю та рубашку і закотивши на ній рукава.
Мене підвіз в школу тато на нашій машині ферарі ензо. Взагалі-то, я хотіла його відмовити, але він сказав, що йому так буде спокійніше, і я не стала сперечатися.
-Ти готова?
-Завжди готова.
-Бувай - сказала я виходячи з машини.
-Бувай! Удачі тобі!
Я, якнайшвидше вийшла із машини, і хотіла пройти в школу не замітною, але в мене не вийшло... Всюди біля своїх тачок стояли старшекласники, і говорили між собою час від часу поглядуючи на мене. Я якомога бистріше знайшла кабінет в який мені треба йти та увійшла в клас. Так, як зараз лише 7:50, учнів в школі не багато, та, навіть якщо вони і є, то всі зараз надворі.
Зараз я дивлюсь в телефон, і захожу в кабінет, який в мене в розкладі.
Як тільки я відкрила двері в кабінет, то побачила красивого хлопця, який сидів один в величезному класі, і нічого не робив.
-Ти довго збираєшся так стояти? Та заходь вже - наказав мені цей хлопець.
Я послухала його і зайшла в кабінет. Я поклала свій портфель на останню парту в першому ряді, туди ж сіла.
Цей клас... Насправді він був дуже сонячним, із-за великих вікон с лівої сторони. Дошка була сучасна, але найбільше я звернула увагу на сині шкафчики. Я завжди мріяла, щоб вони були в нашій школі. Як в американських фільмах!
-Ти... Настя, так?
Як тільки я сіла, спитав у мене цей хлопець. Та я встигла його роздивитися краєм ока. Він брюнет, з карими як у пантери очима...
-Так...
-І не соромно тобі?
-Соромно що?
Він підійшов дуже близько, нагнувся, та сказав дуже тихо мені на вушко:
-Не соромно приходити в такій короткій спідниці?
Я хотіла йому заперечити, та не встигла, тому, що він закрив мої губи своїм великим пальцем.
-Не хвилюйся, мені подобається!
-Чому, чому ти себе так впевнено ведеш?
-Що ти сказала?
-Що почув! Що за ігри?
-Ой дівчинко, да ти нариваєшся?
-А, що, якщо так? Так, нариваюсь!
Я бачила його лице, його самооцінка швидко впала після моїх слів, та він довго не міг придумати, що мені сказати.
Він підійшов до мене, лицем в лице, та сказав:
-А мені подобаються такі нахаби як ти...

Школа.КоханняWhere stories live. Discover now