ДЗВІНОК. Частина ІІІ

3 2 0

Я зайшов тихіше за кота, але він вже поклав слухавку, схопив ціпок та був готовий зустріти непроханого гостя.

- Я тебе пам'ятаю. – він дивився на мене сурово, з-під густих білих брів.

- Ви інший.

Дід лише хмикнув та відійшов до стіни, щоб обпертися, а я залишився стояти на порозі.

- Ви не хочете жити. – тут мене наче холодною водою облили. – Ні, ви не хочете існувати. Взагалі! Ніколи і ніде.

Я був ошелешений, мабуть мій погляд походив на погляд психопата.

- Пам'ятаю всі свої перевтілення. Давно себе б вбив, але горіти в пеклі чи народитися деінде – не кращі варіанти, а ні ж гнити тут в самотності.

- Але ж ви можете десь зустрітися з нею, або бути щасливим?

- А потім що? Циклічність.

- Ви можете... - я ледь не сказав йому «стати Слугою», я ледь не стер його. Так просто. – Ви не схожі на того злющого старигана з вулиці.

- Ти не тягнеш до мене свої рук.

- Вона хотіла вам просто допомогти.

- Біль катує. Одночасно весь біль за всі життя катує, ще більше. Одночасно весь біль за всі свої й чужі життя – катує кожний атом окремо.

- Ви..? – я лише чув про таких, як він. Я не знав, що сказати.

- Переступи вже цей клятий поріг. – сказав, наче відрізав.

Я послухався, не відриваючи свого погляду від діда.

- Простору і часу не існує. – грянув грім. – Світи не йдуть паралельно, душа не живе десь по-черзі. Вона живе в кожному вимірі. Коли всі перевтілення вмирають, вона збирається і йде далі. Поки інші частини живуть, частини, які звільнилися від оболонки стають чимось, що прийнято називати духами, привидами, відчуттями, але якщо однієї частини не стане – світ отримає чорноту, зло, душу, що не знатиме спокою на віки. Та частина, яка стерлася цього не зазнає, вона не зазнає більше нічого.

- Окрім спокою.

- Нічого. – оселю освітила блискавка, далі грім і нарешті грянув дощ стіною.

- Ви цього хочете?

- Більшість самогубців хочуть жити, але існують, тому обирають смерть. Я не хочу нічого з вище переліченого. Та чого хочеш ти?

СлугиПрочитайте цю історію БЕЗКОШТОВНО!