ВОСКРЕСІННЯ. Частина ІІІ

4 2 0

Чорт би мене побрав! Що відбувається? Я вже який раз людина, але ніколи щиро не сміявся, крізь холодні сльози. Люди святкують, у них сьогодні великий день. Хтось, десь так, приблизно, мільярд, пообіцяє собі почати нове життя, а я сміюсь. З них та з себе, з неї. Сміюсь та плачу. Якби мені боляче не було, я щасливий. Я не впевнений, що можу дихати, не впевнений чи не кажу це вголос.

Боже, мені неначе розриває грудину із середини. Доречніше було б присісти, а не йти новорічними вулицями підчас салюту, але не хочу, не хочу зупинятися. Я маю пройти далі, далі від неї. Боже, ми стільки разів проходили цими вулицями лише вдвох. Безлюдними вулицями. Холодними вулицями. Мокрими вулицями. Зараз тут повно людей, але дякувати Тобі, вони мене не помічають. Я лиш ще одна сніжинка для них у цьому калейдоскопі, вирії людства. Вони святкують, щасливі чи не дуже, але святкують, споглядають салют. Господи, який чарівний салют! Як він уквітчує це чорне полотно, але мені більше подобається його звук, шепіт, коли квітка розпускається.

Ні-ні-ні, я падаю. Я притулився об холодний стовп, але скотився до низу. Дай зробити хоч один подих. Будь ласка. ЧИ РОЗІРВИ ВЖЕ МЕНЕ ДО БІСА!!! Що за дика суміш сміху та сліз, щастя та болі? Мій Боже, забери мене передчасно назад на Службу. Я дуже прошу, забери мене, Боже.

Ні.

На якусь хвилину дихання відновилося, але відчуття того, що твої ребра зараз роздеруть всю грудину – нікуди не поділося. Мені вистачило, щоб встати та попрямувати кудись далі вулицями, провулками, дворами, що були припудрені цією холодною білиною. Холодною, як ти. Та не цього вечора, не останні місяці.

Коли я зустрів тебе – ти була мертва, я був недолюдиною. Я лікував тебе, легенько, по краплині, що скрапували від айсбергу, але продовжував бачити той уламок в очах, який не піддавався нічому на цьому світі. А ти мені відкривала Всесвіт. Новий Всесвіт. Творила Людину.

Ні, звісно я любив до неї і не раз. Не раз розчаровувався, але чимось це все відрізнялося. Я не знаю, коли саме він зник, цей уламок, але зимою його вже не було. Вперше за роки, твої очі також посміхалися, також раділи, як і ти. Я думав, то моя заслуга, а то заслуга мого кращого друга.

Я зрозумів. Зрозумів, чим все це відрізняється від колишнього земного життя, від попередніх Відпусток. Зрозумів. Дякую.

Дякую, що подарувала ці відчуття. Що змушувала світитися без причини від щастя, що доводилося прокушувати вуста, аби вічно не посміхатися. Дякую, що забрала моє дихання, що зробила мені майже кривавого орла. Не чіпаючи. Чіпаючи іншого.

Я знав, що ви з ним зблизилися, але думав, що виною тому є моє типу день народження, що ви готуєте мені сюрприз. Та сюрприз вдався. Тут нічого не скажеш.

Кулаки вже не сильно болять. Не так. Холод забрав розбитий об під'їзну стіну біль. Змінив його. Перетворив, але я так і не сумів вибити у себе з перед очей ЦЕЙ КЛЯТИЙ ОБРАЗ!!! Той образ, що колись примусив мене закохатися в тебе, тепер причиняє неймовірно пекучий біль на моїй справжній оболонці. В середині неї.

Твої родимки на спині такі ... Та красиві вони, що тут іще скажеш? Ти красива. Він теж нічого такий. Мій друг. Ви не очікували, що я прийду, але геть тому не протистояли. Ти як застигла на ліжку від брязкоту ключів, так і зустріла мене своєю оголеною спиною, а він так і не зміг поглянути на мене.

Дякую.

Якщо чесно, я радий, що ти знайшла своє кохання. Знайшла ту людину, яка змогла тебе воскресити, яка зможе залишитися з тобою. Радий, що нею виявився мій друг. Я виконав свою місію, навіть не Служачи. Ех, добре, що ти більше не відчуваєш те, що я зараз. Ворогу такого не побажаєш. Не ворогу. Другу.

Не розумію я людей. Ми щотисячі років біжимо сюди стрімголов, а ви добровільно позбавляєте себе можливості любити. Через що? Просто через якийсь дурний біль? Біль, що лише розбиває вас до крихти? Дурниці. Щастя, задоволення, ейфорія, що йому передують (інколи навпаки) вартують набагато більше. Це варте того. Все лайно світу варте того, щоб любити, нехай і не взаємно.

Відчувати завжди краще, ніж бути живим трупом. Ніж гнити ще не в могилі, ніж берегти свою тендітну душу, совість, гордість, честь, пихатість, страх. Нехай я зараз ладен померти, але я набагато щасливіший, ніж коли безпросвітно тинявся містами не знаючи горя. Лише скуштувавши всі смаки життя, ви зможете пізнати його на повну. А шоколад з перцем, нічим не гірший за згущене молоко. Нічим. 

 

Йой! Нажаль, це зображення не відповідає нашим правилам. Щоб продовжити публікацію, будь ласка, видаліть його або завантажте інше.
СлугиПрочитайте цю історію БЕЗКОШТОВНО!