ЛАК ДЛЯ НІГТІВ. Частина ІІІ

3 2 0

Сьогодні Святий вечір, навкруги повно ходить нечистої сили, а завтра маю піти я. Піти і більше не побачити тієї жіночки ніколи, адже Служба нізащо не пройдеться слідами Дарованої тисячолітньої відпустки.

Так, можливо, колись я зустрінуся з її душею, можливо разом оберігатиму Божих дітей, та то вже не буде та жінка. Не повноцінно. Не цілісно.

Нечисть скрізь, але його так і не було за ці святкові дні. Звичайно він не пекельний дух, але сум є сум. Та чому мене не покидає думка, що завтра він повернеться, точніше післязавтра, адже до першої зорі я ще маю право ступати цією землею.

Такого болю досі не зазнавала моя людська подоба. А я ж старший за біль. Старший за сльози, які мені здавалося вже двічі котилися моїми щоками, що я навіть перевіряв це крізь дзеркальне відображення, та то лише уява.

Мені була відома ця частина її життя, але почути це через ті вуста було... Не знаю, яке слово підібрати.

ВОНА НІЧИМ ЦЬОГО НЕ ЗАСЛУЖИЛА! В жодному, з вже прожитих життів. Нічим!

Одне мені давалося після Дару найважче – не втратити віру, повернувшись до Нього, побачивши навіть впритул нашого Творця.

Сьогодні вона вдягла рукавиці. Шкіряні, бежеві.

Сьогодні я сам, не знаю навіщо, завів цю розмову.

- А Вашим дітям Ви що подарували на Новий рік? – я знав, що вона хотіла відвернутися на мить, та не зробила цього. Це далося не легко.

- Нічого, бо не спромоглася жодному своєму чоловікові подарувати а ні доньку, а ні сина.

- Жодному? – я хотів заткнутися, та чогось не виходило.

- Зараз я одружена вже в третє. – жінка поглянула на посіріле, наповнене снігом, небо. – Першого я прогнала, точніше попросила, бо не могла його зневажати через те, що він завів собі дитину на стороні. Не могла. Навіть боляче не було. Точніше, за це боляче не було. Він не хотів йти, та я наполеглива дама. – дивно, та вона засміялася, а я сидів та кусав собі нижню губу. – Другого зрадила вже я. Точніше збрехала йому, що постійно йому зраджую, що маю іншого, що геть його не кохаю. Бо розходитися через те, що я безплідна він не хотів, навіть мої постійні істерики на нього не діяли, але якось я купила чоловічі труси та кинула їх за крісло, а потім, коли він їх знайшов, випалила всю пекучу брехню. Я довго себе ненавиділа, але не могла бачити більше його обличчя, коли він споглядав на дітей. Не могла бути з ним, коли він тримав на руках племінницю. Не могла його коханням тримати біля себе.

Я хотів заволати, що це неправильно, що такі вчинки з боку людей я просто ненавиджу, та не зміг. Бо чим ми кращі? Скільки разів ми таким же чином поверталися на Службу і по тим же причинам.

Та все-ж-таки, ми вберігали коханих від смерті, а люди цим без причин вбивають. Так, без причин, адже неможна вирішувати за іншу людину. НЕ МОЖНА!

Але, чим ми кращі?

- Зараз біля мене чоловік, який в жодну мою брехню не повірив. А я навіть цілувалася перед ним з іншим, навіть зустріла його в ліжку з іншими. Та він не повірив і тоді, лише сміючись аплодував. Звичайно того разу я просто лежала в ліжку, бо щоб... - тут вона запнулася і розгублено, дещо налякано поглянула на п'ятирічного хлопчика поряд із собою. – Я справді вже більше тижня сповідаюся маленькій дитині? – вона беззвучно розтулила рота та завмерла, а сонячні очі почали бігати навколо.

- Бо щоб займатися коханням? Тьотю, я в садок ходжу два роки, чим Ви можете мене здивувати? – я склав рученята в боки та суворо, з-під лоба, поглянув на неї. Вона не винна, що ми так діємо на людей.

Вже не незнайомка знову, жартома, вдарила легенько мене по шапці та струсила сніг, що прилип до шерстяних ниток.

- І дійсно! – жінка ще якусь мить помовчала. – Так, ти правий, зайнятись коханням з іншим я не могла, навіть заради того, щоб звільнити чоловіка від моїх кайданів. Хоч я теж бачу, як він хоче дитину, він навіть не може спокійно ходити повз дитячі майданчики, але з моїми щоденними манівцями давно змирився. Просто він не може, а я цього потребую.

- А чому ви не всиновите дитину? – відповіді на це я не міг прочитати, лише знаходив: «не судилося», «не судилося».

- Самотній, незаможній жінці таке зробити не можливо, та навіть так би я ніколи не кинула свого коханого. Але мій чоловік занадто добра душа. Колись врятував дівчину від вбивства чи навіть чогось гіршого, а його наші правоохоронці зробили офірним цапом, щоб скоріше закрити справу чи хтось заплатив. Лінь та гроші пожерли дев'яносто відсотків їхніх лав. З судимістю дітей не дають.

Завтра я подарую їй червоний лак для нігтів, не хочущоб вона ходила більше з погризеними, скажу, щоб фарбувала і згадувала мене.Завтра, а сьогодні просто, мовчки, бездієво споглядатиму, вперше за тисячуроків, на шабаш чорноти, гуляючи нічним крижаним містом, обраним мною в Дар заСлужбу.    

    

Йой! Нажаль, це зображення не відповідає нашим правилам. Щоб продовжити публікацію, будь ласка, видаліть його або завантажте інше.
СлугиПрочитайте цю історію БЕЗКОШТОВНО!