Анна. Тисяча вісімсот двадцять сім днів пекла

День триста шістдесять сьомий

Рік. Цілий рік пройшов з дня викрадення, та для Єви і Анни час зупинився. Вони вже давно перестали споглядати на годинник і рахувати дні. Їм просто набридло, вони просто не бачили в цьому необхідності.

Кожен день для них став прототипом минулого. Нічого не змінювалось і від цього вже хотілося блювати.

Марія як завжди гралася з ними в свої жорстокі ігри, а диявол, як завжди просто спостерігав.

Та, одного разу сталося дещо дуже дивне. Диявол захистив дівчаток від Марії, той побив її до крові, з такою люттю і ненавистю, від чого всі здивувались. Та це було лишень раз, більше такого не повторювалось.

Марія находила нові методи катування. Наприклад вона заставляла дівчаток виривати одна одній волосся. Більше вона не бруднила руки, за неї це робили дівчатка.

Вони робили одна одній дуже боляче, і кожен раз вибачались за це. Вона примушувала їх робити такі речі, від яких нормальна людина давно би вже втратила здоровий глузд.

Одного разу Марії стало цікаво, як довго дитина може пробути під водою без повітря, і виявляється що не більше хвилини. Одного разу, їй стало цікаво, скільки дитина може прожити без води, і виявляється, що не більше ніж чотири дня, адже вже на останній день вони втрачали свідомість. Одного разу їй стало цікаво, що буде, якщо заставити їх з'їсти живого черв'яка, виявляється їх знудить і вони все те виблюють.

Марія стала для них втіленням всього гидкого і бридкого, та вона все ж не була настільки страшною, як диявол, його переплюнути вона не могла. Адже, якщо вона усвідомлювала, що робить, то диявол і гадки не мав хто він, і що він таке.

Він загубився, іноді навіть не розумів що тут робить, і хто взагалі такі Марія, Єва і Анна. Він часто приходив до дівчаток і пестив їх, а від цього було куди страшніше, аніж проста фізична біль.

Іноді, здавалося, що він взагалі забув, що він викрав дівчаток, це вже були його дівчатка, з самого початку.

— Ми ніколи не виберемося звідси, еге ж? — якось спитала Єва.

— Не знаю, але думаю, що ні. Один шанс на мільйон. Це як лотерея.

— Тоді я хочу щоб ти знала.

— Що саме?

— Те, хто я насправді. Коли мене викрав диявол я не поверталася від бабусі, у мене її немає. Як раз того дня, я втекла з дитбудинку. Подумала, що можу вже бути самостійною, і що так буде краще, аніж я просто буду жити там і вислуховувати насмішки і знущання однокласників.

— Так, ти сирота?

— Так, на мене ніхто не чекає, ніхто мене не шукає.

— Тепер в тебе є я. Я ніколи тебе не покину, повір.

Єва зронила сльозу і обійняла Анну. Вони дійсно стали сестрами.