Авреліан

Сльози, пояснення чи сміх?

— Герміоно? — невпевнено гукнув Гаррі, почувши з кухні тихе схлипування. Він поглянув на Малфоя й підвівся. — Герміоно? — знову покликав він, заходячи до кухні й огинаючи стіл. — Ти в порядку?

Дівчина кивнула і схлипнула ще раз.

— Так... Я просто... Це занадто...

— Так... — понуро погодився ґриффіндорець.

— Гаррі, вибач! — вигукнула Герміона, заскочивши друга зненацька.

— За що?

— Це була моя провина. Двічі. Я двічі могла вбити її, та не зробила цього, — нещасно промовила дівчина. — Ти, Луна, Фред, Малфой... ви б не загинули, якби не я.

Драко здійняв погляд, почувши слова Герміони, й почав уважно дослухатися до решти розмови.

— Герміоно, це просто смішно, — промовив Гаррі. — Це була не її провина. Вона зробила все, що могла. Я впевнений, що й сам вчинив би так само. Вона не зробила нічого поганого. В усьому, що трапилося, немає її провини, а тим паче твоєї. Ти не маєш жодного стосунку ні до чого з побаченого у спогадах.

— Вона — це я, Гаррі, — нагадала йому дівчина.

— Так, вона — це ти, але ти не вона. Ти не приймала тих рішень. Та навіть якби й приймала, серед них не було поганих. Тож припини, — наполягав Гаррі. — Ти не можеш брати на себе відповідальність за все. А якщо вже збираєшся, то приписуй собі й спасіння всіх. Адже це вона послала до нас Авреліана. І завдяки цьому рішенню ніхто з тих людей не загине.

Герміона кивнула, намагаючись стримати сльози.

— Ні. Не просто кивни. Я хочу, аби ти повірила в усе це, — наполягав Гаррі.

Герміона знову кивнула.

— Я знаю... твоя правда. Пробач. Можеш повертатися до вітальні. Я зробл...

— Ні. Я зроблю чай, а ти просто посиди хвильку.

— Та все гаразд. Я можу...

— Сядь, — скомандував чоловік. Герміона вичавила слабку усмішку й слухняно залишилася сидіти на стільці, поки друг хазяйнував на кухні. Гаррі так сильно виріс за ці роки, і це не припиняло дивувати дівчину. Коли вона дивилася на нього, то все ще могла пригадати того одинадцятирічного хлопчика з власними поглядами на все, винятковою непокорою й жагою проявити себе. Цьому хлопчиську було вже 20 років, і він став незворушним терплячим лідером. Ну... не завжди терплячим, та він значно покращив цю свою рису. Він більше не відчував необхідності доводити щось, його прагнення до непокори перетворилося у відчайдушне бажання досягти справедливості. Люди поважали його за те, що він був сильним та вмів керувати.