Таких, як вона не кохають.

3.8K 106 7

Ти ніколи не отримував від мене листа.
Але пам'ятай я завжди писатиму і адресуватиму їх саме тобі.
Чому саме тобі?

Я досі пам'ятаю твої палкі очі,
В очах я бачила озера ,в яких тонули беззахисні риби.
Я досі пам'ятаю поцілунок.
Твій цілунок гострий ,як ніж.
Ним можна розрізувати вщент полотно темного неба.
Пам'ятаю твій голос... Він нагадує грім серед сонячного дня,який приносить шум та дощ...
Як же затишно стає літом після рясного дощу.
Досі згадую твої слова. Я пам'ятаю усі твої слова,начебто я сиділа поруч і нотувала їх,щоб потім заучити і розповідати їх кожному перехожому. Але їх ,на жаль, було не так багато.
Мої спогади про тебе викликають мурашки по шкірі,які ось-ось і роз'їдять мене усю.
Я пам'ятаю усе...
Колись одна дівчинка сказала мені: ''Віри не існує,люди самі створюють собі віру,самі створюють молитви. Це все є їхнією іллюзією,якою живуть роками ні про що не здогадючись."
А що є твоєю вірою? А ти віриш в кохання?

Одного холодного ранку,мабуть,це буде осінь.
(Не люблю холодну осінь)
Ти отримаєш всі мої листи,
Їх буде нескінченна кількість.
І в кожному листі знизу буде написано:" Андресовано хлопчині з синім небом замість очей"
Тоді коли ти отримаєш цей пакунок з листами,мене ,мабуть, не буде в місті.
Я буду десь далеко...
Надіюсь ти не будеш зворушливим,коли спонтано загримлять у двері і незнайомець вручить у руки тобі купу згорнутої бумаги,яка списанна вщент.
Надіюсь ти хоча б дочитаєш до середини...
Можливо,ти читатимеш не один...
В останній час ти взагалі не один,не сумуєш...Ти ніколи не вмів сумувати,та й немає за ким.
А я самотня...Завжди!
До останнього дня я буду писати по слову,по рядку,по сторінці про ТЕБЕ,ТОБІ,ДЛЯ ТЕБЕ.

Хтось стукає,хтось чекає біля дверей. Відчиняй!
Вибачай не так як обіцяла,надворі не осінь,а пахне весною.
Біля дверей юнак.Так це незнайомець. Він без слів простягує тобі в руки листи перемотані стрічечкою( кольором твого неба). Ви граєте в мовчанку....Ти ще пару хвилин стоїш на порозі нетямиш нічого, а він просто йде.
Зачинивши двері ,ти швидкоруч готуєш каву і сідаєш на стілець.
Тобі цікаво ,що це за сукупність незрозумілої бумаги.
Ти вміщуєшся якнайзручніше,і всетаки не здогадуєшся , про що в них ідеться.
Всі листи опиняються в тебе в руках,ти не знаєш з якого розпочати. Чи й варто перечитувати усе? Варто витрачати весь час?
Відкриваєш перший який впадає увічі.
Перша стрічка листа:" Я не створена для кохання. Таких як я не кохають."
Ти водиш очі по кожному рядку,перечитуєш двічі,щоб щось зрозуміти.
Ці листи написані кимось,особисто комусь...Це любовні листи.
Ці рядки написані дівчиною,давно знайомою тобі,але ти не пригадуєш її ім'я...
Ти щось важливе значив для неї,був її білим ангелом серед сірого світу.
Якби це читала дівчина ,яка любить зворушливі романи, вона б розплакалась.
Ці листи були від дівчини,яку він пам'ятав тривалий час. Але потім вона зникла з його життя.
Одні говорили ,що вона просто переїхала у інше місто.
Це було особисто від неї. Від дівчини,яку він вперше побачив літнім вечером,яка крокувала тротуаром напроти нього у червоній сукенькі з незрозумілим малюнком на груддях. Її зовнішність ні чим не відрізнялась від інших дівчат.
Тоді вона не захопила тебе. Але ти став її світом.
Потім ви знову випадково зустрілись,ти посміхнувся до неї.
Вона не відчувала землі під ногами.
Так ішов лист за листом...Вона розповідала про незвичного хлопця.
З кожним словом він пригадував її. З кожним словом він упізнавав себе.
Авторка цих листів божевільна... Вона настільки була захоплена тим про кого писала,що не помічала нічого ,крім нього.
Йому ставало її трохи шкода.
Ці листи його зворушили.
Він згадав усе. Як вперше з нею познайомився,як вперше прогулювався містом,як вперше і востаннє забув про неї.
Він жив іншими,весь тей час коли вона жила лише ним.
Залишилось лише кілька листів. Але вирішив їх недочитувати.
Він жбурнув їх у куток. І збентежено вибіг із квартири.
Він не тямив ,що робити далі.
Про нього ніколи не писали... Йому ніколи не присвячували вірші,листи...
І це пише та дівчина,про яку він майже і ніколи не згадував.
Весь час він не пам'ятав її,а вона з хвилини в хвилину думками творила його,і жила пам'яттю про нього.
Він хотів віднайти її,але не розумів де її шукати.
Чи вона жила поряд з ним,чи в кінці міста,чи взагалі у іншій області. Можливо вона переїхала у інше місто,тому й відправила усі ці листи саме мені,щоб почати нове життя?
Він прагнув її найти.
Дівчину з янголом у серці.
Дівчину в серці,в якої жив хлопець з синім морем замість очей.
Він почав називати її веснянем янголем.
Саме вона і її листи обрушились на нього весною,як янгол з небес.
А вона... Її немає у місті. Та наврядчи він її колись знайде.
Її немає. Вона покінчила собою.
Її знайшли у дачному будинку за містом непритомною.
Ті,які знали її були шоковані новиною.
"Божевільна. Вона була ще занадто молодою для смерті."- говорили сусіди,які жили поруч з її будинком.
Про неї писали у газеті: "Вона померла так як ті ,які так любили життя.''
В ії руках залишилась записка:" Хто він,де він,я й не знаю,але він завжди залишиться в моїй душі. Юнак з синім небом замість очей."

Листи,які ти ніколи не отримаєш.Прочитайте цю історію БЕЗКОШТОВНО!