- 22O422 -

3 1 0
                                    

Вітер лоскоче потріскану шкіру,
Хмари на небі чорніше душі,
Та змити пройдене дощ не має сили,
Все залишиться брудом десь у забутті.
Проте насолоджуюсь кожною миттю,
Яку я встигаю вхопити за хвіст,
Щоб якщо і померти-то не жаліти,
Що останні дні провела з болем на самоті.

За гранню вуалі (частина 2)Where stories live. Discover now