Як дурно пахне війна
Ніби гниє в людині людина
Наче згасає віра в серцях
І правда нікому не винна.
Ніби земля то другий дім
І холод тепер за батька
Лиш дочекатись мати - весни
Щоб стати другові братом.
Лиш залишитись дай Боже ще
По грішному світу ходити
Вдихати повітря на диво брудне
Мати змогу хоч трохи любити.
Зберегти у собі молоду наївність
В очах старця сумних
На руках шорстких і збитих
Рахувати мозолі.
Будь то сніг чи дощ ворожий
Що лягає тягарем
Прибиваючи совість до долу
Гартуючи пекельним вогнем.
А в снах не має спокою
Так гучно кричать голоси
Минулих, які полишили
Майбутніх, що ще не пришли.
На поле важких перемог
Рідких та болючих поразок
Понурих, стражденних думок
У логові власних кошмарів.
