На морі хвилі як цунамі,
І сильний вітер завива,
Маленька, крихітка-дівчина
Із моря іскри витяга.
Шалено стукає серденько,
І грім сердито так гримить.
Вона шукає свою неньку,
Ніде не може все ж знайти.
А ненька місця не знаходить,
Все бігає, гука її.
Дівчинка тихо так співає,
Як не співала ще тоді.
Не знайде ту малу дівчину
Ніхто, хто навіть знав її.
Забрало дівчинку у море,
Бо шторм об берег бив тоді.
Маленька крихітка співає,
А мати знов на голос йде
Не переймайтеся, все ж знайде,
Свою маленьку, все ж знайде.
І будуть разом там співати,
Як шторм на море знов прийде.
А ми всі будем виглядати
Дует, що з моря спів їх лине.
У вірші я спробувала зобразити два вітри. Дівчинка- легенький вітерець на березі, Мати - штормовий морський вітер. Коли вони зустрічаються, на березі чути дивний спів вітрів, саме це неперевершене звучання мені й хотілося передати.
